Вставайте, графе! Вас чекають великі справи! ("Золоте теля"). Присвячується Михайлу Волинцю до Дня його народження (народився 30 жовтня 1956 р.)
Ще до проведення місцевих виборів у певних політичних колах було ухвалено рішення провести апробацію локального сценарію з «розхитуванням» окремої соціальної групи. За давньою українською традицією жереб випав саме на шахтарів, яких завжди використовували політики в своїх брудних іграх. Про це повідомляли багато інформованих джерел ще до нинішніх місцевих виборів.
Ситуація виникла не на порожньому місці. Політтехнологи ще в середині літа відзначали суттєве падіння рейтингу «Слуги народу» за всіма проведеними соцопитуваннями. Різні дослідження показували цифри в районі 28-34 %. Також зрозуміло було, що представники «зеленої» влади вже не продемонструють того результату, який вдалося видати на президентських (у другому турі Зеленський набрав сенсаційні 73,22 %) і парламентських виборах (за «Слугу народу» проголосувало 43,16 % виборців у багатомандатному округу).
Болюча «проба пера»
Саме з початком нового політичного сезону в Кривому Розі «вистрелила» акція протесту на Криворізькому залізорудному комбінаті (КЗРК): 3 вересня гірники однієї з шахт не піднялися на поверхню, після чого до протесту приєдналися працівники ще трьох шахт. Як пізніше розповів в інтерв'ю інформагентству «Українські новини» в.о. заступника голови правління ПАТ «Кривбасзалізрудком» Олександр Капука, те, що трапилося, стало для менеджменту несподіванкою, адже ніхто зі співробітників раніше не висловлював свого невдоволення: шахти працювали стабільно, зарплата теж ішла без затримок і навіть ситуація з карантином не вплинула негативно на діяльність підприємства.
Показово, що учасники так званого страйку перший час навіть не могли чітко сформулювати свої вимоги, не кажучи про те, що вони не попередили керівництво про акцію та не спробували розв’язати питання відповідно до Закону «Про прядок вирішення колективних трудових спорів», не вдаючись до крайніх заходів.
«Щоб однозначно говорити про вимоги групи робітників необхідно мати їх у вигляді документа за підписом уповноважених робітниками осіб. У нас у руках такого паперу немає, хоча ми при кожному спілкуванні з кимось з учасників протесту просимо формалізувати їхні вимоги. Я навмисне уникаю слів «страйкарі» та «страйк». Якби це був страйк, відповідно до закону, ми б мали письмові вимоги й осіб, уповноважених для ведення переговорів. У нашому випадку, періодично відбувається, по суті, неформальне спілкування з окремими представниками протестувальників, які заявляють різні вимоги, іноді частково пишуть їх від руки, при цьому не підписуючись. Погодьтеся, у таких умовах складно сказати, чи є вимоги повними й остаточними, на чому вони ґрунтуються й чи мають право ті, хто їх заявив, висловлювати думки всіх учасників протесту. Але ми намагаємося вести діалог навіть у таких умовах», – так прокоментував ситуацію «Українським новинам» Олександр Капука.
Нагадаємо, що Гірничий Закон прямо забороняє підземні акції протесту з будь-яких причин.
Багато фактів вказували на те, що напевно є хтось, хто «смикає за ниточки» й керує процесом, а сама підземна акція протесту зрежисована (про що неодноразово писали авторитетні ЗМІ). У цьому сенсі вже ні для кого не є секретом, що левова частка різного роду мітингів та акцій протесту перед будівлями впливових організацій – це так звані «проплачені мітинги», за участь у яких існує певний тариф. Організаторів таких заходів журналісти, правоохоронці і просто небайдужі громадяни неодноразово «ловили за руку» в момент передачі грошей «протестувальникам».
Інша справа – шахтарі. Чомусь прийнято вважати, що шахтарі історично страйкують і протестують виключно на добровільних засадах, а їхні протестні дії ніколи ніким не оплачувалися. Але, всупереч такій поширеній думці, у місцевих криворізьких соцмережах і телеграм-каналах є численні свідчення того, що протести на КЗРК таки були оплачені.
Зараз же на основі численних доказів листувань у соцмережах виникає наступна найбільш імовірна картина: якийсь провокатор приїжджає на те чи інше підприємство (у цьому випадку – КЗРК), попередньо домовившись із декількома місцевими шахтарями про те, що вони будуть за якусь плату підбурювати інших гірників до страйку.
На кожній шахті, яка більш-менш добре працює, є свого роду «сітка» або «піраміда»: заїжджий провокатор, його представник на місці, кілька провокаторів із числа робітників цієї ж шахти, хтось із наземного персоналу, хтось із друзів шахтарів. Усім учасникам вершини цієї «піраміди» щедро платять за їхню делікатну роботу. А більшості протестувальників – звичайно ж – ніхто не платив, тут усе сходиться з версією про «непідкупність» гірників. Юридичну кваліфікацію цієї схеми (якщо її існування буде доведено), так само як і ступінь кримінальної відповідальності всіх причетних до неї осіб, ще належить дати в установленому законом порядку.
До речі, однією з версій того, чому все ж інформація про таку систему оплати протестувальників на КЗРК потрапила в соцмережі, називають те, що не всім учасникам «сітки» заплатили обіцяні за їхній страйк гроші (або ж заплатили, але не повністю), і кілька незадоволених проговорилися про це в приватних бесідах.
Головним рупором протестувальників на загальнонаціональному рівні став популярний у певних парламентсько-олігархічних колах професійний організатор страйків та акцій протесту (як його називають у багатьох ЗМІ) Михайло Волинець. Поки шахтарі сиділи під землею і міркували, навіщо ж їм це все, він брав активну участь в ефірах новинних телеканалів, давав коментарі, розмірковував про деталі акції, не забуваючи підмішувати у виступи тези, зручні для його партії та особисто для нього.
Паралельно нардеп переконував, що вимоги протестувальників – обґрунтовані. Щоправда, якщо уважно подивитися на всі його заяви й ефіри, ви не знайдете в них жодного факту, аналітичних даних, посилання на Закон. Михайло Якович вирішив не «заморочуватися», вдаючись до більш ефективних порожніх гасел і неаргументованих звинуваченнь. Як то кажуть, «піпл хаває». При цьому він, як керівник профспілки, не став посередником у цій ситуації, а тримався на відстані, не брав участі в переговорах, не роз'яснював учасникам страйку протиправність зайнятої ними позиції.
Аналізуючи ситуацію на КЗРК, багато експертів відзначили: покладену на профспілки функцію (визначену в Законі про профспілки), Незалежна профспілка гірників України не виконала.
Адже саме профспілки повинні були б організувати людей, не доводячи ситуацію до незаконного блокування підприємства. Профспілки мали роз'яснити працівникам їхні права та законний порядок дій, допомогти сформулювати й висунути письмові вимоги до керівництва, ініціювати проведення колективних переговорів, підготувати обґрунтовану позицію трудового колективу і, врешті-решт, очолити переговори.
Насправді ж профспілки не лише не попередили протест на підприємстві, але й не очолили його.
Зрозуміло, що шахтарі, сидячи під землею, поступово починали й самі усвідомлювати, в яку історію їх намагаються втягнути. І по одному почали підніматися на поверхню. У підсумку 15 жовтня (знову ж таки: за лічені дні до місцевих виборів) на поверхню піднялися 18 останніх учасників акції.
«Деякі профспілкові діячі спокійно й навіть із певним азартом дивляться на те, як їхні члени профспілки, здебільшого через незнання, порушують закон і одночасно наражають себе на небезпеку. А адже професійні дії профспілкових лідерів могли б запобігти такому сценарію», – зазначив Олександр Капука в інтерв'ю «Українським новинам».
При цьому підприємство зазнало колосальних збитків, бюджети країни й регіону теж постраждали, а шахтарі добилися тільки підвищення зарплат, що й так від самого початку пропонували менеджери підприємства.
Після раптового завершення акції на КЗРК (шахтарі, які зрозуміли, що їх використовують як гарматне м’ясо, вийшли на поверхню раніше домовленого) Михайло Волинець на своїй сторінці у Facebook цинічно написав: «Головна новина останньої доби для нас, хто 43 дні жив подіями на Криворізькому залізорудному Комбінаті: проведення перемовин, досягнення консенсусу та головне – припинення протесту та повернення гірників «Октябрьської» у родини».
Виходить, що профспілковий лідер начебто й ні при чому, але все ж «жив» протестом... правда, робив він це в теплих і комфортних студіях центральних телеканалів, декілька разів приїхавши у Кривий Ріг для того, щоб сфотографуватися з протестувальниками.
Хитати будуть і далі
Є ціла низка деталей, які опосередковано вказують на те, що акція протесту на КЗРК (незаконна, на думку багатьох експертів) була організована нашвидкуруч, незграбно, абсолютно без розуміння короткострокових і довгострокових наслідків, а справжні дивіденди від акції отримали тільки деякі політики. Зате цей страйк дав чітке розуміння, що в найближчому майбутньому зацікавленим особам неважко розхитати ситуацію не просто в якомусь колективі, а й у всій країні.
При цьому результати місцевих виборів остаточно підтвердили, що «Слуги народу» піднялися на хвилі нічим не підкріпленого сплеску популізму й невдоволення попередньою владою. За попередніми результатами обробки бюлетенів, партія Володимир Зеленського повністю програла вибори в обласних центрах (і в його рідному Кривому Розі, де за дивним збігом розташований КЗРК), а її кандидати навіть не змогли вийти до другого туру (виняток – Ужгород, самі «слуги» кажуть ще про Полтаву й Житомир). У міських радах обласних центрів президентська партія також не зможе бути домінуючою силою. А найсерйозніший удар був завданий у Києві, де СН набрала менше як 10 % голосів.
Тож деякі експерти вже прогнозують непросту зиму з протестами, акціями, страйками та пікетуванням урядових будівель. Усе буде робитися для того, щоб остаточно звести до нуля рейтинг президентської партії, домогтися розпуску парламенту і вже навесні наступного року провести дострокові вибори в Раду.
Влада ж, ймовірно, сама того не розуміючи, дає масу приводів для критики й невдоволення народу. Якщо подивитися пости Михайла Волинця у Facebook навіть за останні кілька днів, можна приблизно зрозуміти, що головний акцент (принаймні у ВО «Батьківщина») вже робиться на непрофесійні дії чиновників у найбільш болючих питаннях.
Провокатори доволі професійно нагнітають ситуацію, місцями майстерно гіперболізуючи негатив. Наприклад, 17 жовтня профспілковий лідер Волинець заявив, що «безтолковість НКРЕКП призвела до дефолту енергетичної галузі України». Хоча всі розсудливі люди бачать, що ніякого дефолту немає. 22 жовтня він звернув увагу на те, що «за 9 місяців промвиробництво знизилося на 7 %», 26 жовтня занепокоївся тим, що в країні дефіцит лікарів через пандемію COVID-19, а 27 жовтня його обурив перерозподіл Кабміном 61,5 млн грн для онкохворих на ремонт доріг на Львівщині.
Не треба бути оракулом, щоб розуміти: протестні настрої в суспільстві наростають, але й безпринципні політики нагнітають ситуацію, намагаючись використати її у власних цілях.
Протест уже близько
Ситуація з початком, розвитком і закінченням протесту на КЗРК засвідчила: не можна виключати того факту, що в Україні розкрутка сценарію з повалення нинішньої влади почнеться саме з шахтарів. Вони завжди були активними, вони завжди вимагали, і їх завжди використовували політики вищого ешелону у своїх цілях.
І в цьому випадку досвід «професійних страйкарів» з їхнім умінням моментально створювати «мережі» та «піраміди» для швидкого розгортання протестів, страйків і блокування роботи підприємств, які ефективно працюють.
Багато хто вже забув про червневі шахтарські протести під Офісом Президента України, які можна сміливо вважати відпрацюванням плану тиску на владу.
Знову ж, організатором акцій стала Незалежна профспілка гірників, а Волинець особисто брав у них участь і переміщався короткими перебіжками урядовим кварталом, ексгібіціонуючи при першій-ліпшій можливості корочку народного мандаторія.
І хоча Михайло Якович назвав акцію безстроковою, тривала ця дивна у всіх смислах подія відносно недовго, але при цьому вона наочно показала, на кого насправді працює ця профспілка та її лідер.
Офіс Президента пікетували представники низки державних шахт, у частині контролю над якими зійшлися інтереси відразу кількох великих бізнесменів.
Протестувальники вимагали погашення заборгованості з виплати зарплат, погашення боргів державних енергетичних компаній Центренерго, Держвуглепостач і Калуської ТЕЦ за вугілля, заборони імпорту російської та білоруської електрики й вугілля, а також звільнення голови енергетичного комітету Верховної Ради нардепа Андрія Геруса.
Загалом, шахтарі державних шахт деякий час погостювали в Києві, оглянули пам'ятки, сфотографувалися з протестними плакатами для ЗМІ та поїхали додому.
Тим часом Волинець разом з кількома десятками привезених ним гірників і надалі всіма силами намагався привертати увагу журналістів до акції під час відпусток на тлі погіршення карантинних настроїв. Але бізнес на протестах ішов не дуже (Київ все ж пікетами не здивуєш, тим більше в карантин), і врешті-решт акцію згорнули.
Утім, у Кабінеті Міністрів теж сидять освічені люди, які розуміють усю складність нинішнього становища й можливу підготовку «гойдалок» із шахтарями. Саме цим можна пояснити той факт, що в середу, 28 жовтня, уряд України терміново виділив 1,4 млрд грн для виплати зарплати працівникам державних вугільних шахт, причому гроші взяли з іншої бюджетної програми «Реструктуризація вугільної галузі».
Виділення такого ласого шматка навряд чи залишиться непоміченим іншими підприємствами галузі, які теж зажадають або грошей, або преференцій. Червневий протестний фінт запросто може повторений.
Якщо хоча б частину численної армії гірників приїде до Києва та буде правильно організована будь-якими «підгодованими» лідерами, з цією силою доведеться рахуватися. За шахтарями традиційно підуть і представники інших професій. Уже зараз невдоволення висловлюють лікарі, учителі, малий бізнес. Пенсіонери теж накручені через постійне підвищення комунальних тарифів, а тут ще й «Нафтогаз» оголосив, що з 1 листопада підвищує ціну на природний газ для побутових споживачів на 34,7 %. Зрозуміло, що після цього ціни на багато товарів та послуг полізуть угору, і народ це терпіти не стане. Інфернальну композицію органічно доповнює вчорашнє рішення Конституційного Суду, яке фактично ставить хрест на безвізі для України. Загалом, зацікавленим політикам варто тільки піднести сірник, щоб розгорілося велике полум'я невдоволення.
Проте, якщо ситуація буде розвиватися саме за таким сценарієм, то зміна влади навряд чи поліпшить економіку України або посилить державу. Але деякі люди все ж отримають свої бонуси: хтось сяде в заповітне крісло в Кабміні (для прямого шефа Волинця Юлії Тимошенко це може бути останнім шансом отримати втрачену колись владу), хтось під шумок інкорпорує підприємства конкурентів або купить за безцінь державні.
Вигода для бенефіціарів таких професійних організаторів страйків, як Михайло Волинець, очевидна: у разі дострокових виборів у них є шанси провести в парламент своїх людей (минулого року ставка на «Опозиційний блок» не спрацювала) і прибрати з влади таких незручних людей, як Андрій Герус, які заважають вести бізнес. Про вміння Юлії Володимирівни знаходити спільну мову з усіма великими бізнесменами ходять без перебільшення легенди, так що вона не буде проти, якщо нардеп її фракції у черговий раз поведе за собою шахтарські маси в інтересах будь-яких нових (або забутих старих) партнерів.
Сумно тільки, що бажання простого народу жити краще обернеться його особистим зубожінням і стане черговим цвяхом, забитим у труну вітчизняної економіки.
Злочин і кара
Зараз – за підсумками протестів на КЗРК – Михайло Волинець досить суперечливо коментує цю організовану ним акцію.
З одного боку, він рапортує про досягнення шахтарями поставленої мети. З іншого – продовжує критикувати дії адміністрації. Чи є логіка у висловлюваннях профспілкового лідера?
Якщо протест закінчився досягненням мети, то і протестувальники, і Незалежна профспілка гірників України, яка підтримує їх, теоретично повинні бути задоволені результатом. Насправді ж Михайло Волинець та окремі підбурювані ним працівники шахт, продовжують стверджувати, що зарплата низька, умови не відповідають законодавству, адміністрація вороже налаштована, і навіть погрожують відновленням підземного протесту.
Річ у тому, що весь персонал КЗРК (за винятком окремих зацікавлених Михайлом Волинцем осіб) уже розібрався в суті того, що сталося, та зрозумів, що досягнутий результат із підвищення оплати цілком прийнятний на фоні наявних на інших підприємствах галузі зарплат. І головне – досягнутий він був задовго до того, як працівники вийшли з-під землі. Підвищення зарплати стало результатом переговорів з адміністрацією, які цілком могли б були бути розпочаті на законних підставах, не вдаючись до протесту під землею, що наражав на небезпеку. Так що логічних підстав сидіти в шахті й порушувати законодавство для шахтарів КЗРК (якщо тільки їм не платили за протест і вони не були частиною згаданої «мережі») взагалі-то не було.
Ті з шахтарів, хто зважився поспілкуватися з адміністрацією КЗРК напряму, а не через заїжджих «посередників», які жодним чином не причетні до роботи підприємства, підтвердили: в керівництві комбінату працюють цілком контактні люди, готові говорити на базі раціональних аргументів. І існує цілком законний спосіб викласти адміністрації ці аргументи, не вдаючись не те що до незаконного протесту під землею, а й навіть до законного страйку як такого. Це й турбує тих, хто весь цей час підштовхував людей до порушення законодавства й заподіяння шкоди собі самим безцільним сидінням у шахті.
Рано чи пізно за незаконні дії, наклеп і дискредитацію підприємства доведеться відповідати. Щоб переконається, що дії незаконні, взагалі-то не потрібно бути юристом. Досить просто прочитати профільні закони.
Будь-яким державним органом, який вивчить ситуацію, буде зафіксовано очевидне порушення ст. 42 Гірничого закону України, який забороняє проводити страйки в підземних виробках, а також порушення протестувальниками встановленої законодавством України процедури початку та проведення страйку. Про це ж, до речі, говорить і міжнародне законодавство, до якого так любить апелювати український профспілковий лідер, не наводячи при цьому жодної його статті на підтвердження своїх доводів.
