ерію майстер-класів з написання ікон Музей Українського католицького університету проводить спільно з центром «Емаус» за підтримки вишу. Техніка майстрів з народу, які не дотримувалися академічних канонів, а просто малювали душею, близька людям з розумовою неповносправністю, вважають організатори, повідомили організатори.
«В Музеї УКУ ми проводимо різноманітні майстер-класи, бо прагнемо, щоб цей простір був живим і відритим, – розповідає художній керівник проекту Ольга Горда-Цибко. –Раніше техніки написання ікон на склі ми навчали здебільшого дітей, але згодом з’явилася ідея запросити до нас людей з особливими потребами, друзів «Емаусу».
«Перед святом Миколая ми організовували в атріумі університету виставку дитячого малюнку, – пригадує Андрій Цибко, директор Музею УКУ. – У верхньому ряді були роботи дітей, нижче – твори народного мистецтва. Нас вразило наскільки вони духовно споріднені. Саме тоді ми вирішили навчати цієї техніки іконопису людей з особливими потребами, яким також притаманна сердечна дитинність».
В Музеї УКУ відбулося вже чотири заняття з іконопису для людей з розумовою неповносправністю. На першому майстер-класі аби зрозуміти техніку учасники малювали невеличкі прості роботи, на наступних розпочали працю вже над великими іконами.
«Щиро кажучи, зацікавленість друзів іконописом мене просто вразила – вони були такі натхненні, що не потребували жодної додаткової мотивації», – зізнається Ольга Горда-Цибко.
Віра Козак, соціальний працівник центру «Емаус» запевняє, що малювання для людей з особливими потребами це не просто приємне часопроведення, але й арт-терапія, яка заспокоює: «А написання ікон Ісуса, Богородиці та святих друзів ще одухотворяє, дає змогу задуматися над чимось вищим. Одна учасниця сказала мені, що коли в неї негаразди з родині, їй хочеться більше малювати ікони».
«Коли я малюю ікони, то відчуваю добро, – звіряється Галина, учасниця майстер-класу. – На моєму малюнку Мати Божа тримає на руках Ісуса, а два ангели їх береже. Я хочу подарувати свою ікону дочці мого двоюрідного брата, щоб Богородиця з Ісусом її також охороняли».
Сашко Малєв, юнак з аутизмом, каже, що великої пристрасті до малювання немає, однак у компанії друзів написання ікон хлопця захоплює: «Хороші люди і щире приязне спілкування створюють особливу атмосферу. Вона заспокоює. Стиль, в якому ми малюємо ікони, незвичний, але він має особливий магнетизм».
Традиція іконопису на склі побутувала на Гуцульщині, Буковині та Покутті в середині XIX століття. Прийшла вона до нас з Заходу – Румунії, Словаччини та Німеччини. Інформації про авторів, які малював ці ікони, немає. Швидше за все це були звичайні майстри з народу. Більшість з них не мали спеціального навчання. Зображення не малювали, а перемальовували на скло з картонного підкладу, тому маємо зображення ідентичні по рисунку, але різних творчих рішень щодо кольорів.
«Дуже часто запитують чи ці ікони малювали діти. Однак, їх творили дорослі, які в серці лишилися дітьми. І в цьому насправді є велика цінність», – підсумовує Ольга Горда-Цибко.
За підсумками майстер-класів організатори планують створити виставку робіт, які малювати люди з особливими потребами.
