Слухай онлайн

Михайло Филипчук: У Плісниську можна простежити тяглість монастиря і церков від ХІІ до ХХ століття

Результати цьогорічних розкопок літописного городища Пліснисько на Бродівщині, яке є унікальною пам’яткою для всієї південно-східної Європи, вразили польських дослідників і зацікавили російських. Керівник археологічної експедиції Михайло Филипчук, який є директором інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка, повідомив „Гал-info”, що на території Плісниська – це 400 га – незабаром буде створено заповідник. Детальніше про усі знахідки розкопок (культове язичницьке місце, курган варязької дружини, церкви ХV та ХVІІ століть) у городищі Пліснисько та їхню унікальність, а також про попередні розкопки чорних археологів на цій території розповів Михайло Филипчук.
  – Михайле Андрійовичу, з якою метою археологи робили цьогоріч розкопки на території літописного городища Пліснисько?
 
– Метою майже усіх експедицій нашого інституту археології є рятувальні роботи. З Інститутом археології співпрацює кабінет історичних наук, зокрема викладач кафедри археології та стародавньої історії – Наталя Білас та лаборант музею археологічного музею університету Наталя Стеблій. Працівники інституту сповідують новий напрям в археології – соціоархеологія. Ми за матеріальними рештками, тобто артефактами: це залишки житлових, господарських, культових, оборонних споруд, а також рухомих речей намагаємося побачити суспільство, його рівень. Для нас важливі не лише окремі унікальні знахідки, важливе є все в комплексі. Щоб за цими речами, які ми знаходимо, побачити людину, тобто побачити політ думки людей того часу, розвиток суспільства.
На багатьох пам’ятках, які досліджує наш інститут, а це літописний Плісниськ, літописний Бужеськ, унікальні пам’ятки раннього середньовіччя – Черепин, Ріпнів І та Ріпнів ІІ, пізньосередньовічні монастирі та церкви досліджує Наталя Білас, можна побачити розвиток нашої культури: матеріальної, духовної, побутової, соціальної. Ми працюємо там, де руйнують пам’ятки чорні археологи які разом з колекціонерами, які у них скуповують матеріали, завдали великої шкоди і Плісниську, і Бужеську.
Я керував археологічною експедицією на території літописного Плісниська. І окрім наукових завдань, першочерговими були рекультиваційні, тобто відновлювальні роботи.
 – Розкажіть, коли Пліснисько розкопували чорні археологи і що вони знищили?
– Тут вже з початку ХІХ століття і до кінця ХХ століття проводилося багато розкопок, тому велика територія вже розкопана. Починаючи від того, як Ворлам Компанєвіч, настоятель Підгорецького монастиря, який знаходиться на території Плісниська, почав розкопувати курганні поховання. Їх вщент зруйнували. Пізніше у 1830 роках інші настоятелі Підгорецького замку також розкопали багато могил. Інформації про ці розкопки ми просто не маємо. Це були аматорські розкопки: вибирали цікаві речі, прикраси та озброєння і це все осіло у приватних колекціях музеїв Дідушицьких, Любомирських. Ці знахідки вивозили до Польщі. Нещодавно вийшла цікава книжка „Збірка цікавих прикрас із фондів Краківського археологічного музею при Ягеллонському університеті”. Там є просто унікальні речі: перстені, гривни, прикраси золоті і срібні з розкопок у Плісниську. Все це знаходиться у Польщі.
Коли зафіксували першу інформація по розкопках Плісниська?
– В кінці ХІХ століття Тадеуш Зіменський став першим, хто залишив інформацію про розкопки. Він за три польових сезони, що проходили по два тижні, розкопав близько 65 курганних насипів. Округлої форми насипи мали в діаметрі 8-10 метрів і висотою були до двох метрів. Він практично зруйнував ці 65 курганів. Там він знайшов ножі франського типу, які продатував ІХ–Х століттям.
У 1904-1905 роках Карел Гадачек проводив дослідження на території самого городища. І він позакладав траншеї. Шукали цікаві знахідки, встановлювали, коли місто заснували. Всі розкопи дослідників не закидали, тому на території Плісниська залишилося багато ям, ровів. Це справляє дуже неприємне враження. На місцях тих розкопок поросли дерева, яким уже по 100 років. Основним завданням нашої експедиції було докопувати попередні розкопи, фіксувати їх, а після цього закидати.
Також на місці курганів залишилися окопи і бліндажі з часів Першої та Другої світових війн. Щоб привести поруйновану пам’ятку до порядку, необхідно докопати розкопи, пізніше їх рекультивувати. Це було основним завданням по відновленню цієї пам’ятки.
З якого часу львівські археологи відновлюють та досліджують Пліснисько, адже на це потрібні десятки років?
– Цю роботу я проводжу з 1990 року. Вже значна кількість робіт проведена, особливо на Дитинці. Тепер розпочали роботи в Олениному парку, в урочищі Погриби, де є курганний могильник, всі ці відновлювальні роботи ми вже провели. Якщо говорити про організацію рекультивації на Плісниському городищі, то воно дійсно унікальне, єдине у південно-східній Європі, яке після припинення свого існування у середині ХІІІ століття, у зв’язку з монголо-татарською навалою, не було забудоване. А саме городище існує з середини ІХ століття. Там немає забудов ХІV-ХV століть. Це місце поросло лісом, тут проводили сінокіс, пізніше територію почали використовувати під городи, як присадибні ділянки. У 1865 році цю пам’ятку виведено із земельного обігу. Це означає, що оранка на цій пам’ятці заборонена. Найкращою формою збереження ландшафту у даному випадку є використання території під сінокіс.
Михайле Андрійовичу, розкажіть детальніше про проект створення заповідної зони на території Плісниська…
– Ми цього року встановлювали точні межі долітописного і літописного Плісниська. Долітописний Пліснисько – це Пліснисько словянського періоду (середина ІХ - кінець Х століття). Це городище, яке побудували літописні хорвати, однак в писемних джерелах прямої згадки про цей населений пункт немає.
Літописне Пліснисько – це городище давньоруської київської держави (ХІ –середина ХІІІ століть). Ці два міста мають різну модель. Місто-держава хорватського періоду має площу 400 га. В давньоруський час на місці знищеного Володимиром міста постало інше. Це було місто замкового типу, його площа 60 га. Ці міста накладені одне на одне. Під час досліджень ми виявляємо слов’янський горизонт з матеріальною культурою та давньоруський горизонт. Наша експедиція займалася порятунком цих міст, щоб вивести їх у заповідну зону. Ми встановлювали межі цих міст. Зараз тут планують відкрити заповідну зону і ми (інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка) повинні дати заключення, де проходять краї цих міст.
Які експонати археологам вдалося знайти цьогоріч на розкопках?
 
 – Наукова мета експедиції полягала у вивченні двох періодів Плісниська. Для нас було важливим встановлення структури Плісниська хорватського періоду: де знаходився центр, з кількох частин складався, яким часом датується курганний могильник, тому що тут були заплутані дані. Ми заклали чотири розкопи. Перший в Олениному парку, де віднайшли будинки-контини, що вказують на ймовірність побудування тут в слов’янський час культового місця в системі полісної структури. Культове язичницьке місце складалося із чистилища та святилища. На святилищі розташовували капище і требище. В капищі стояв ідол, а в требищі приносили жертви. Чистилище розташовували під землею.
У розкопі в Олениному саду нам вдалося віднайти кам’яні майданчики, які підтверджують, що тут, ймовірно, було язичницьке культове місце. У давньоруський період ми побачили на цьому місці рови від будівлі християнського культового місця. Тут була віднайдена долівкова керамічна полив’яна плитка – це одна з ознак давньоруських церков, а також речі культового призначення, які ми датуємо серединою ХІІ століття. Ці рови закладені камінням, їх оглядали архітектори. Але щоб дослідити, яке було планування та розміри цієї церкви, потрібно провести великий об’єм роботи. А поряд ще були інші розкопи, тому ми вирішили спочатку упорядкувати почату роботу, а пізніше повернутися до цієї.
Які висновки можуть зробити археологи на основі віднайдених речей на місцях розкопок у Плісниську?
– Ми побачили, що у Плісниську був безперервний розвиток з ІХ до середини ХІІІ століття у тій ділянці городища, де на слов’янське місто-державу накладається давньоруське городище – Дитинець. На Дитинці був невеличкий розкоп, але там ми знайшли речі, які підтверджують існування міста у хорватський та давньоруський періоди. До хорватського періоду ми віднесли залишки заглиблених жител, керамічний матеріал: горщики, сирниці, миски, наконечники стріл. До давньоруського періоду відносимо наземні будівлі ХІІ століття, культовий інвентар: маленький посріблений хрест-енколпіон або складень: він розкривається, жіночі прикраси з бурштину, скляної пасти, браслети, велику кількість виробів з металу побутового характеру: серп, ножі, замок. Також там віднайдено вістря стріл, предмети озброєння.
– Ви розповіли про два розкопи, а як щодо інших, чи були й там несподівані для вас знахідки та відкриття?
– На межі слов’янського міста з північної сторони ми заклали третій розкоп. Тут знаходиться найбільша оборонна лінія. Висота рову сягає більше п’яти метрів. Вал і рів добре збереглися, його до нас ніхто не копав. Раніше всі думали, що вал збудували у давньоруський період, ми виявили, що основу цього валу збудовано в кінці ІХ століття, а в середині ХІІ століття він був підсипаний та підправлений. Тут ми віднайшли заглиблене житло початків ХІ століття з пічкою-кам’янкою, у горщику були кухонні рештки – кості свині. Оборонну споруду, а також житло перерізав могильник початку Х століття. Це четвертий кремаційний могильник, знайдений на території слов’янських міст-держав у Правобережній Україні. Перший віднайшли у 1978 році, другий у 1996-97 роках віднайшли у Старому Збаражі, у 2003 році на Дитинці, у Плісниську я віднайшов третій могильник, а тепер четвертий. Кремаційний могильник – це ямки сорок на п’ять-десять сантиметрів, де складені людські кості. Ці кості ми забрали на аналіз. Також у цьому розкопі віднайдено дуже цікаву технологію будівництва валу, дерев’яні та кам’яні конструкції. Ці конструкції датуються і хорватським часом, і пізнішим періодом. Хорватські розміщені нижче, а давньоруські під верхом.
Також в урочищі Поруби ми досліджували курган, який був зруйнований бліндажем з часів війни. Цей курган виявився кенотафом, тобто символічним насипом, хоча поряд є кургани з інвентарем та трупопокладеннями. Доктор історії архітектури з Петербургу Олег Іоанісян, який досліджує кургани, підтвердив, що цей курган належав варягам. Ми вважаємо, що курган належить варязькій дружині, яка була на службі у київського князя. Цю гіпотезу ми тепер підтвердили, курган датується початками ХІІ століття.
Як оцінили знахідки цьогорічних розкопок на території літописного городища Пліснисько закордонні експерти, які приїжджали?
– На розкопки приїжджало чимало спеціалістів з Києва та Львова, Санкт-Петербургу, Вроцлава і Варшави. Вони здивовані відкриттями: величезна укріплена площа слов’янського періоду. Спеціалісти уже визнали існування міст-держав на території українського Прикарпаття протягом ІХ-Х століть. А це означає, що державність в українському Прикарпатті зароджувалася зсередини шляхом синоїкізму: шляхом злиття кількох неукріплених поселень утворювали міста-держави. І такий самий процес проходили ті народи, які витворювали власну державність у Єгипті, Передній Азії, Греції, Римі. Ми маємо однакові моделі слов’янських міст-держав у Львівській, Тернопільській областях, на Буковині та воєводствах Польщі. Спеціалісти з Вроцлава були шоковані тим, що абсолютно однакові тенденції проходять в той же час у них, і такі самі конструктивні особливості оборони були у них. На мою думку, Пліснисько – це велике відкриття ще одного доказового рівня про те, що це є землі Великої Хорватії.
Наступного року у Львові в кінці вересня, на початку жовтня буде проходити другий симпозіум великого колективу європейських дослідників-археологів з Балканських країн, Словаччини, Польщі, Швеції, Росії, України на тему „Франкська імперія та її північно-східні сусіди”. Цих дослідників цікавить, хто населяв нашу територію у XVIII-IX століттях. Балканських археологів цікавить питання прабатьківщини слов’ян, яка попадає в українське Прикарпаття. На першому симпозіумі, який проходив у 2006 році у Франції. Приємно, що практично усі славістичні дослідники з балканських країн та країн Західної Європи визнали, що прабатьківщина слов’ян знаходиться у верхньому Побужжі та верхньому Подністров’ї – це в межах нашого регіону. 
               
Як і де під час цьогорічних розкопок у Плісниську вдалося віднайти дві церкви?
 
– Біля Підгорецького монастиря, який перебудовували багато разів, йдуть зсуви землі. І там зробили розкоп, щоб укріпити і врятувати монастир. Я попросив Наталю Миколаївну Білас, щоб вона дослідила цю територію. Наталя Білас сформувала Підгорецьку археологічну експедицію. І тут їй вдалося відкрити, як констатувала вона і підтвердили експерти-архітектори з Росії, України та Польщі, церкву ХV-ХVІ століття і на її місці перебудовану церкву з підвальними приміщеннями ХVІ-ХVІІ століття. Цегляні конструкції, перекриття знаходяться навпроти теперішньої дзвіниці біля монастиря. Там вона віднайшла великий мідних хрест та велику кількість цегли-пальцівки. Цю цеглу виготовляли руками і називали так, бо залишалися сліди від пальців. Також знайшли кам’яний підвіконник. Це був невеличкий рятівний розкоп. І зараз стоїть питання про організацію виїзної комісії разом з начальником управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василем Івановським, щоб вирішити, як законсервувати і зберегти для огляду розкоп, тому що ми не консервували тільки цей розкоп, всі інші вже законсервовані.
Серед предметів, які ми знайшли, тільки шість готові до експозиції, інші знахідки знаходяться у Винниках, ми їх передаватимемо у Винниківський історико-краєзнавчий музей, бо вони мають право на зберігання таких знахідок. Їх необхідно буде очистити у наших лабораторіях, перш ніж фотографувати.
Чи не могли б ви уточнити, в чому полягає унікальність цих церков?
– Знахідка є цікавою – це ж одна церква на іншій – в тому плані, що можна простежити місцезнаходження та історичну тяглість культових місць з ХІІ століття до наших днів. Іван Франко писав у 1908 році, що він знайшов у Підгорецькому монастирі кам’яну плиту з написом, що цей монастир у 1182 році заснувала княжна Олена, дочка Белзького князя. Але на тому місці, де Франко знайшов плиту, – це теперішній монастир – він не міг бути заснований, тому що була підрізана гора. Факт заснування монастиря у давньоруський період не викликає сумнівів, але для цього не достатньо доказів. Як бачите, досі зберегло назву урочище Оленин парк. Як мінімум є чотири церкви на Дитинці і на Середгородній. І ми маємо з 1720 року перебудовану церкву і монастир. І коли Наталя Білас віднайшла ці церкви, то заповнився той пробіл. Бо ми побачили, що тут була церква до 1720 років, яка збудована на місці церкви 15 століття. Тепер замикається весь ланцюг з цими церквами від 12-го до 20 століття. Це є представлена тяглість монастиря і монастирських церков. Це, на мою думку, унікальна знахідка.
Чи планується надалі співпраця студентів з-закордону для проведення археологічних експедицій, і як ви оцінюєте загалом досвід від проведених таких робіт для студентів?
– Цьогоріч було двоє студентів з Шауляйського університету (Литва) та з Львівського національного університету імені Івана Франка, протягом місяця працювало 13 студентів-волонтерів. В нас буде продовжуватися співпраця з Шауляйським університетом. Ми прийняли їхніх студентів, а наші студенти поїдуть на практику в Шауляй.
На розкопках працювали також студенти-практиканти, які проходили археологічну практику, з Тернопільського педуніверситету імені Володимира Гнатюка. Під час другого етапу розкопок у нас працювали учні з Соснівської, Підгорецької та Ясенівської шкіл Бродівського району.
Залежно від того, яку мету ставить перед собою студент, він отримує різну інформацію. Студенти, які проходять практику, працювали по шість годин на день. Для них організовували ознайомлення з археологією. Їм читали лекції у полі, і вони відразу мали змогу досліджувати на практиці. Студенти-волонтери – це майбутні археологи, які прослухали різну кількість спецкурсів з археології, проходять стажування і вони працювали як начальники розкопів і лаборанти. Це є підготовка майбутніх археологів. Вони мають свій інструментарій. При мені визначають тактику та стратегію робіт, і я їх навчаю ремеслу археології. Я вважаю, що наші студенти пройшли цього року непоганий вишкіл та підготовку, бо вони мали можливість бути дослідниками ранньосередньовічної доби. Всі вони цікавляться цим періодом. Коли наш інститут створився, то відразу постало завдання, щоб готувати фахівців на практичному, а не теоретичному рівні.
Михайле Андрійовичу, коли і де будуть опубліковані матеріали по розкопках?
 
– Інститут археології має власне видання. Ми видаємо „Вісник інституту археології”. У вересні цього року ми видамо другий номер „Вісника”. Це повністю наукове видання. І ще зазначу, що наше видання розходиться по усіх країнах Європи. Ми вже давали матеріали про поховальні обряди Плісниська. В другому номері буде інформація про цьогорічні розкопки літописного городища Пліснисько.
Розмовляла Оксана НИЧИПОРУК
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...