Слухай онлайн
Cуспільство

Про Розп’яття і Хрест Христів

Середина Великого посту завжди присвячена особливому шануванню Чесного і Животворчого Хреста Господнього. З давніх-давен на середину храму виноситься хрест для поклоніння і весь тиждень, який носить назву «хрестопоклонного», Церква закликає вірних роздумувати про страждання та розп’яття Христа Спасителя. Так само вона нагадує нам, що вже настають «названі» тижні Великого посту: «хрестопоклонний», «поклонний», «вербний» і «страсний», які невпинно наближатимуть нас до Світлого Христового Воскресіння.

До великої Голгофської жертви смерть на хресті була ганебною. На таку кару засуджувались явні злодії і раби-бунтарі. У Старому Завіті про смертну кару на хресті було сказано, що «проклятий перед Богом усякий повішений на дереві» (Втор. 21; 23). Цей вислів передає нам апостол Павло в посланні до галатів: «Проклятий всякий, хто повішений на дереві» (Гал. 3; 13). Наскільки ганебною була смертна кара на хресті говорить нам один із найвідоміших римських проповідників Ціцерон: «Око римського громадянина не повинне бачити хреста, вухо його не повинне чути про нього і сама згадка про хрест повинна бути згладжена із його пам’яті».

Смерть на хресті була не тільки ганебною, але й дуже жорстокою, оскільки розіп’ятий зазнавав страшних мук. Засуджений на таку страту висів на хресті протягом декількох годин і навіть двох-трьох днів, часто під палаючим промінням сонця, мучився від пропасниці і спраги. Кров повільно стікала із його ран і такою ж уповільнено-страдницькою була смерть. Римський письменник Сенека зазначав, що «смерть на хресті була ознакою поступового згасання, відмиранням окремих частин тіла, стіканням життя по краплинах». Теми смерті на хресті торкнувся відомий французький просвітитель Ж. Руссо, який порівняв смерть Спасителя зі смертю Сократа. Цей вільнодумець справедливо відзначив, що «смерть Сократа була блаженною, яку можна було тільки й чекати. Смерть Христа, який помер серед мук, ганьби, приниження, будучи проклятим цілим народом, є жахливою, такою, яку важко собі навіть уявити. Сократ прийняв чашу з отрутою і навіть благословив того, хто йому її подав, а Христос молився серед жахливих страждань за Своїх розпинателів. Та, якщо Сократ помер, як філософ, то Христос помер, як Бог». Остання фраза вільнодумця Руссо є ключовою в цій цитаті.

Розп’яття і Хрест Христів для ворогів залишалися ганебним явищем. Їх намір приєднати до злочинця Христа увінчався розп’яттям праворуч і ліворуч двох розбійників, адже Того, Хто називав Себе Сином Божим, потрібно було висміяти і показати, що Він такий Самий, як і ці два бунтарі. Ця злоба і одночасно ненависть не могли не відзначитись ще раніше на словах первосвященика Каяфи, який прорік: «Краще нам, щоб один чоловік помер за людей, аніж щоб весь народ загинув» (Ін. 11, 50). Далі, роз’яснюючи ці слова євангеліст Іоан додає: «Це він сказав не від себе, але будучи того року первосвящеником, провістив, що Ісус помре за народ, і не тільки за народ, але й щоб розкиданих дітей Божих зібрати разом» (Ін. 11, 51-52). Отже всі муки та страждання, а також розп’яття і смерть на хресті є напередвизначенням божественного милосердя, щоб Богочоловік, як святий, невинний і непорочний Агнець Божий, взяв на Себе гріхи всього світу і викупив їх Своєю смертю і Своєю кров’ю. Тоді хрест, дерево прокляття і ганьби, був божественною премудрістю вибраний і визначений слугувати знаряддям цієї смерті. Дерево пізнання добра і зла в саду Едемському стало причиною наших гріхів, а сухе дерево прокляття, Голгофський хрест, визволило нас від тих самих гріхів.

Отже будемо хвалитися тільки Хрестом Христовим, йому поклонятися, йому возносити внутрішню і зовнішню славу, тому що в Хресті Христовому полягає наше спасіння і викуплення, через нього дається нам відпущення гріхів. Нажаль сьогодні ми бачимо, як видимо Хрест все більше зникає з нашого життя. Для того, щоб у цьому переконатися порівняйте наші цвинтарі, місця вічного спочинку християн. Ще сто років тому на могилах спочилих стояли хрести, а тепер могили вкриті стелами і не дуже розбереш чи спочиває у гробі християнин, чи не християнин; віруючий, чи атеїст. На стелах тих поміж вишуканих портретів та написів ледь проглядається у куточку хрест, начебто сором’язливо накреслений чиєюсь невпевненою рукою. Ми витрачаємо великі кошти на пам’ятники, віддаємо інколи останні заощадження для того, щоб могилу християнина зробити такою, щоб там місця й гадки не залишилося про те, що той чи інший спочилий сповідував Христа і врешті-решт, слідуючи за Спасителем, ніс таки свого хреста, якого видимо не знайдеш на місці його земного спочинку.

Так само духовне несення особистого хреста займає в нас все менше місця. Ми часто не хочемо усвідомлювати того, що впродовж всього земного життя повинні нести його та ще й слідувати за Христом Спасителем. Про хрест скорбот та страждань, утисків та гонінь ми навіть не хочемо думати. Відтак, комфортне та безтурботне, часто безвідповідальне життя для нас стає нормою, еталоном наших мрій та бажань.

Християнине схаменися! Нехай цього не буде з тобою! Підійди трепетно до Хреста Христового, з любов’ю доторкнися до нього, полум’яно обнімай його, міцно тримай, простягнись перед ним, не відступай від нього, і отримаєш нагороду, і цей Хрест стане для тебе ключем, яким відкриєш двері вічного та блаженного життя. Амінь!

(Слово виголошене мною у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова за читанням акафісту Божественним Страстям Христовим 3 квітня 2016 р.)

[Зображення: "Розп’яття" на західній стіні з лівого боку у Володимирському патріаршому соборі м. Києва художників Павла Свєдомського та Вільгельма Котарбінського].

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...