Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, безумовно, є одним із найбільших та найбагатших музеїв України. Вона зберігає столітні надбання світової та української культури, унікальні збірки світової спадщини. Чого тільки варті геніальні скульптури Пінзеля, які прикрашали собою виставкові зали Лувру.
Усі ці скарби за життя зумів зібрати та зберегти багаторічний директор Галереї, Герой України Борис Возницький. Після трагічної загибелі Бориса Возницького генеральним директором Галереї стала його донька Лариса Возницька-Разінкова. Однак ще рік тому у неї закінчився контракт і Міністерство культури після тривалого зволікання оголосило конкур на заміщення вакантної посади.
Незважаючи на певну демократичність процедуру проведення конкурсу, музейники почали висловлювати перестороги, які підтвердили й раптові зміни у законодавстві. Цими змінами відкоригували певні моменти щодо призначення на таку посаду.
В музейному середовищі такі зміни до закону навіть назвали «рейдерським». Вони були внесені з подачі профільного комітету Верховної Ради та передбачають необов’язковість досвіду роботи в музейній галузі для претендента на керівну посаду.
Щодо кандидатів на цю посаду, то їх було лише троє. Лариса Разінкова - в.о. генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, доцентр кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, заслужений працівник культури України.
Ігор Хомин - головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, заслужений працівник культури України
Тарас Возняк - культуролог, редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї», відомий громадський діяч.
7 вересня у Міністерстві культури України мало відбутися друге засідання конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.
Напередодні трудовий колектив Галереї мистецтв скликав прес-конференцію та повідомив журналістам, що не сприйме генерального директора «зі сторони». Працівники загалом висловлювали здивування чому такі ключові для Галереї питання вирішуються у Києві. Вже багато років Галерея виживає самотужки, а держава і Мінкультури не надає жодної підтримки. От тільки мільйонні доходи, які приносить Галерея за рік ідуть до держбюджету у той час, коли фондосховища протікають, а замки руйнуються.
Ціною питання посади, на думку музейників, є батальні полотна Мартіно Альтамонте. А для працівників Гелереї мистецтв – це питання принципове. Багато років триває дискусія, яка давно перейшла зі сфери культури до сфери геополітики.
Польська сторона одразу ж після смерті Бориса Возницького, який врятував чотири батальні полотна, прагне стимулювати українську сторону до перенесення цих полотен у костел Св. Лаврентія у Жовкві на експонування. Йдеться про два відреставровані батальні полотна Мартіно Альтомонте "Битва під Віднем" та "Битва під Парканами", які зберігаються в Олеському та Золочівському замках. Через 150 років світ вперше побачив ці величні картини 28 червня 2012 року.
Баталії довкола картини Альтамонте. Польська сторона робить пропозицію, від якої важко відмовитись
Полотна «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» виконувались на замовлення польського короля Яна ІІІ Собеського для Жовківського костелу. Ці величезні батальні полотна мали прославляти найбільші перемоги польського короля. Як стверджують історики, у битві під Віднем брали участь й українці - близько 300 козаків, водночас приблизно 3 тис. козаків взяло участь в битві під Парканами.
Тему перенесення полотен то забували, то знову до неї повертались. Однак ще у 2015 році Міністерство культури створило робочу групу щодо батальних картин Мартіно Альтамонте. Міністерство культури тоді висловлювало таку думку, щоб ці картини передати на експонування в костел Св. Лаврентія у Жовкві, але одразу ж наголошувало, що не йдеться про відчуження картин. Вони аж ніяк не будуть передані Польщі. Вони мали б бути передані на тимчасове експонування в Жовкву. Гендеректор Галереї Лариса Возницька-Разінкова мала іншу думку, адже Борис Возницький хотів бачити ці полотна саме в Олеському та Золочівському замку. Справу щагальмували. Тоді ж почали з’являтися чутки, що гендиректором стане той, хто погодиться на пропозицію поляків і Мінкультури.
Додамо, що ще два батальні полотна Альтамонте потребують реставрації і не експонуються, але зберігаються у фондосховищах Галереї мистецтв.
У Галереї мистецтв натякають, що не сприймуть гендиректора зі сторони
Повернемося до прес-конференції трудового колективу Галереї мистецтв. Ще одна пересторога, яку висловили музейники - на посаду керівника може прийти людина, яка немає жодного музейного досвіду. Побоювання трудового колективу Галереї розділили і громадські активісти, музейники та мистецтвознавці. Голова Західноукраїнської спілки музеїв Ігор Тимець наголосив, що музеєм не може керувати стороння людина.
«Чомусь вважається, що музеєм може керувати будь-хто з будь-якою освітою. Це не правильно. Поки фахівці не будуть працювати у своїй сфері ми не збудуємо Україну. Вже минув той час, коли керівниками ставали випадкові люди», - сказав він.
Екс-керівник управління охорони культурної спадщини ЛОДА Валерій Потюк також висловився з цього приводу. Саме він висловив припущення, що одного із кандидатів активно лобіює Міністерство культури України. Однак скерована на підтримку доньки Возницького телеграма від інтелігенції Львова та музейників на адресу столичних можновладців не допомогла.
Вже наступного дня, 7 вересня, у Міністерстві культури України відбулося друге засідання конкурсної комісії. Свої презентації проектів програм розвитку Львівської національної галереї мистецтв на один і п’ять років представили кандидати на посаду. Заслухавши публічні презентації кандидатів, конкурсна комісія більшістю голосів визнала переможцем на посаду генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького Тараса Возняка.
«Щодо свого призначення - то я розумію, наскільки це велика відповідальність. Передусім я хотів би подивитися на стан господарства, провести огляд, ревізії. Це досить тривалий процес, адже я бачу своїм завданням сформулювати якісно нову, дієву модель майбутньої інституції з таким великим потенціалом», - процитувала Тараса Возняка прес-служба Мінкультури.
В цей час в середовищі Галереї мистецтв виникли хвилювання. В першу чергу від невідомості та прагнення збереження робочого місця. Незважаючи на те, що працівники днем раніше заявляли про несприйняття директора не з середовища Галереї, до протестних виступів діло не дійде.
Відтак заступник генерального директора ЛНГМ з наукової роботи Володимир Пшик, який був головним спікером на вже згаданій прес-конференції, після результатів конкурсу сказав, що колектив схвильований: «Ми розмовляли з колективом і здивовані таким призначенням. Тарас Возняк може бути сам по собі людиною не поганою, але... Він добрий політолог, публіцист, перекладач, але як все це в’яжеться із Галереєю мистецтв? Було б добре, щоб перед тим, як погоджуватись на таку посаду, він зустрівся б із трудовим колективом і доніс нам своє бачення діяльності Галереї. Ми чекаємо такої зустрічі. Йшлося про реорганізацію і, звичайно, працівники музейних відділів переживають за збереження роботи, за збереження всього того, що будувалося роками. Перестороги викликає і те, що коли музейники боролися і захищали музейні експонати, то Тарас Возняк мав інше бачення. Життя покаже хто є хто. Ми хочемо, щоб у гендиректора було велике розуміння відповідальності за залишену Возницьким спадщину. У нас не йде боротьба проти людини, але боротьба за цінності людини, яка керуватиме Галереєю».
Натомість на це питання дещо ширше поглянув голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Андрій Салюк.
«При усій повазі, Тарас Возняк є цікавим публіцистом, аналітиком і політологом, але у нас в державі біда. Людина без юридичної освіти стає Генеральним прокурором України. Людина без досвіду роботи в музеї, без знань музейної справи стає генеральним директором унікального, найбільшого в Україні музею Львівської національної галереї мистецтв. Ми відкриваємо цілу браму для майбутніх зловживань. Україну роздирає не лише корупція, але й не фаховість. Я неймовірно поважаю Тараса Возняка за його публіцистику та політологічний аналіз, але стати директором Галереї мистецтв тільки через те, що хочеться… мені не зрозуміло», - зазначив Андрій Салюк.
Довідка Музейного простору
Тарас Возняк (1957 р.н.) - за спеціальністю інженер-механік технологій машинобудування, металорізальних верстатів та інструментів, випускник Львівського національного університету "Львівська політехніка". Після служби в армії працював інженером, економічним експертом, очолював Відділ міжнародних звязків у Львівській міській раді, був радником відділу забезпечення роботи голови Львівської ОДА, начальником відділу зовнішніх звязків та промоції регіону управління з питань гуманітарної політики. Є засновником і редактором Незалежного культурологічного журналу "Ї", займається перекладацькою роботою. За його ініціативи та логістичної підтримки, як пише в автобіографії Тарас Возняк, було реалізовано проект "Рік Іоанна Георга Пінзеля", виставку Пінзеля в Луврі(2011), Рік замків та палаців Галичини (2008), промоційну кампанію та ревіталізацію палацу Фредрів-Шептицьких у Беньковій Вишні (2009-2015, проект з повернення стінописів Бруно Шульца до України та повне видання всього образотворчого та літературного спадку. Є виконавчим директором Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, Головою Правління Західного відділення Міжнародного Фонду "Відродження". Рекомендаційні листи Тарасу Возняку надали Василь Вовкун (художній керівник Львівської Національної Опери), Вячеслав Брюховецький (почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія"), Олесь Дзиндра (директор ЛМГО "Музей Ідей"), Олександра Коваль (президент ГО "Форум видавців"), видавець Іван Малкович, Мирослав Маринович (віце-ректор Українського католицького університету).
Однією з головних проблем Галереї Тарас Возняк вважає "майновий розгардіяш", адже "розширення фонду нерухомих памяток Львівської картинної галереї відбувалося не лише спонтанно і ситуативно, але часто проходило без відповідного оформлення документації, без документального фіксування прав власності чи права на користування тим чи іншим обєктом, відведення землі, визначення охоронних зон". Своїми першочерговими завданнями у випадку перемоги Тарас Возняк вважає розробку концепції розвитку закладу, впорядкування майнових відносин музею та власників споруд, які є в його користуванні, реструктуризація, і найголовніше - отримання для галереї статусу "національного архітектурно-музейного заповідника, що істотно розширить його сферу діяльності та допоможе у справі не лише музейництва, але і збереження та використання обєктів культурної спадщини, охорони та ревіталізації унікальних історичних та природніх ландшафтів".
