Про львівське сміття не говорить хіба що лінивий. Десятиліттями місто не вирішувало цієї проблеми, й вона дала про себе знати – ціною людських життів. Тепер у Львові будуватимуть сміттєпереробний завод – за європейські кошти і за європейською технологією.
Днями група львівських журналістів побувала у кількох містах Польщі і побачила наяву як там цивілізовано працюють зі сміттям. Щось побідне незабаром буде і у нас. Отож, яким буде львівській сміттєпереробний завод, і як це уже зараз виглядає у сусідній країні Євросоюзу?
Обіцяного три роки чекають…
Як запевняють наші чиновники, проблема львівського сміття має вирішитися через три роки. Саме тоді має запрацювати сміттєпереробний завод. За словами директора ЛКП «Зелене місто» Вадима Ноздрі, в державних будівельних нормах розміщення таких об ’єктів передбачено в периферійній міській зоні.
«Ми розташовуємо його на межі міста й області, де є вільна територія, яка потрапляє в санітарно-захисну зону. До найближчої житлової території має бути не менше 500 метрів, а в нашому випадку це становить понад 1000 метрів. У Польщі ці нормативи – 150 метрів... Повітря та рідини проходитимуть стадію очистки. На заводі у польському Маршуві під кожною коморою компостування є спеціальний збірник, де рідина не просто відводиться й очищується, її декілька разів використовують у процесі компостування. Ця технологія спочатку розвивалася в Німеччині, і тепер понад 160 таких заводів побудовано у Польщі. Її повністю відпрацьовано з екологічного погляду. Так само буде й у Львові. Нас фінансує Європейський банк і Європейський фонд. Мусимо робити так само по-європейськи, бо інакше нас не профінансують. Технічну частину комплексу також проектують європейці, а українці адаптовують технологію і вписують її в генеральний план розташування комплексу на визначеній території»,- каже Вадим Ноздря.
На львівському сміттєпереробному заводі буде двозмінна робота. В одній зміні працюватиме близько 60-ти осіб разом з адміністрацією. Безпосередньо на лініях працюватиме 40-50 чоловік. Уже є попередній штатний розклад – така умова проектної документації. Будівництво заводу має розпочатися навесні 2019 року й тривати два роки. Орієнтовний бюджет цього комплексу – 25 мільйонів євро. Станція компостування не потребує великих капіталовкладень. Має бути визначена ділянка, тверда підлога, накриття, машини і механізми, які не коштують так дорого.
Львівський сміттєпереробний комплекс фінансується кредитними коштами під міську гарантію. Можливість оплачувати кредит залежить від того, який буде встановлений тариф за переробку. Якщо він буде достатній для того щоб, окрім фінансування експлуатаційних витрат, ще й оплачувати кредит і відсотки, то це була б найзбалансованіша ситуація. Піднімати тариф для мешканців одразу міська влада не планує. Перші сім років це буде субсидія з міського бюджету. Саме тому кредит залучають під міську гарантію.
Як зазначив міський чиновник, приватний інвестор зараз у сміттєву галузь не йде, бо ніхто не може дати йому гарантій щодо стабільності цін на вивезення сміття та інших ризиків, але місто, виконуючи свою соціальну й екологічну функцію, може сформувати структуру запозичень.
Кредит Львову на сміттєпереробний завод дали на 13 років. Перші три роки – пільгові, наступні десять років – виплата відсотків. «Реалії такі, - каже Вадим Ноздря, - що навряд чи є сенс у достроковому поверненні такого кредиту. Місто має багато інших важливих проектів, які також потрібно фінансувати. Тут доволі помірні відсотки, бо це гроші Європейського банку і наша ситуація є стабільною. Плануємо виплатити кредит за 13 років. Сьогодні, враховуючи дотації з міського бюджету на вивезення львівського сміття в інші міста, вартість однієї тонни доходить до 56 євро. Тобто, у нас уже давно європейські тарифи, але їх частину покриває міський бюджет. Будівництво сміттєпереробного заводу однозначно зменшить цю цифру. Місто ще й заробить на цьому».
Сьогодні навколо львівського сміття більше політики, ніж здорового глузду. Європейський банк зміг відділити праведне від грішного й надав Львову кредит, реалізацію якого сам контролюватиме.
А як у сусідів?
Поляків «сміттєва тема» зачепила зблизька 10-15 років тому. Зрештою, директиви ЄС не давали їм вибору. Найпрогресивніші громади почали кооперуватися і будувати сміттєпереробні заводи для кількох районів. Одним з перших було містечко Жари, що за 25 кілометрів від німецького кордону. Там і побували львівські журналісти. Й ось що ми довідалися і побачили.
Років десять тому 21 гміна (це щось на зразок об’єднаної територіальної громади), де проживає коло 200 тисяч людей, вирішили, що треба щось робити зі сміттям. 80 відсотків мешканців почали сортувати сміття і дійшли до розуміння, що потрібно будувати завод. Хоча, знайшлися такі, що виступали проти цього: «Тільки не біля нас, не біля нашої хати, бо смердітиме».
Заступник міського голови м. Жари Патрик Фалінські розповів, що було дуже важко на початку переконувати окремих громадян. Їм говорили про євростандарти, про екологічний патріотизм, возили на подібні заводи в інші регіони, залучали до агітації дітей. Врешті, здоровий глузд переміг.
Завод у Жарах працює. Там є два тарифи на вивезення сміття: 12.50 і 19.50 злотих у місяць з однієї особи. Перший – за сортоване сміття, другий – за несортоване. Великогабаритні предмети мешканець має право шість разів на рік залишити на вивіз комунальникам. Людина складає увесь непотріб перед будинком у визначений час, але це не будівельне сміття. Його треба вивозити окремо. Є ще пункти прийому таких великогабаритних речей, які діють постійно. У спеціальних пунктах збирають відпрацьовані лампи та батарейки, протерміновані ліки здають у невеличкі бокси, розміщені в аптеках. Скрізь ставлять окремі контейнери для біологічних (харчових) відходів, пластику, скла, паперу.
У Євросоюзі до 2030 року на сміттєзвалищах не повинно зберігатися більше 10 відсотків усіх відходів. Сьогодні на території Польщі захоронюють і утилізують близько 35-40 відсотків усіх відходів. Зменшити його до десяти за 12 років – доволі складне завдання.
Завод зблизька
Сміттєпереробний завод розташований не у самому містечку Жари, а в селі Маршув біля нього. До найближчого помешкання – 800 метрів. Директор заводу Яцек Помовка розповів, що люди спочатку дуже насторожено ставилися до цього будівництва, але їх вдалося переконати логічними аргументами. Зараз на заводі постійно практикують дні відкритих дверей, при ньому діє екошкола для дітей, місцеві мешканці мають тут роботу, а місцевий бюджет має надходження від податків.
Завод працює за німецькою технологією. «Німці не будуть робити щось погане,- каже директор заводу. - Вони цього не вміють. У них все має бути найкраще: автомобілі, побутова техніка, сміттєпереробні заводи».
Коли ми наблизилися до заводу, то не почули неприємного запаху, не побачили диму і всіх інших атрибутів сміттєзвалищ. Велика будівля нагадувала склад, куди весь час під’їжджають машини зі сміттям. Спочатку воно потрапляє у спеціальний пристрій, який розриває пакети, щоб непотріб міг висипатися на сортувальну лінію. Більшість процесів автоматизовано. На вході робітники вручну забирають зі стрічки конвеєра лише скляні пляшки, а пізніше й пластмасові. На сотнях метрів різноманітних конвеєрних стрічок сміття пересіюється, перевертається, подрібнюється, пересипається, всмоктується в якісь труби, падає в різні контейнери.
Повітря в цехах заводу вбирають потужні вентиляційні системи, його очищають за допомогою фільтрів. Жодного неприємного запаху ми не відчули. Усі розсортовані в такий спосіб відходи - пластмаса, бляшанки, макулатура - продають на підприємства глибокої переробки. Натомість з органічних відходів виробляють компост.
Завод у Маршуві працює у дві зміни, приблизно по 40 осіб. Є там й українці. Як ви гадаєте: якщо їм запропонують працювати на львівському сміттєпереробному заводі – вони повернуться?
Богдан Пастернак, Гал-інфо
М. Жари, Львів
