ПЕРШІ “КОМУНАЛЬНИКИ”
У Галицько-Волинському літописі згадується, що 15 січня 1270 р. князь Лев віддав наказ про впорядкування русла річки Полтви: очищення її від бруду та приведення до порядку навколишньої території. Якщо користуватися сучасними термінами, можна умовно вважати цю дату – днем народження львівських комунальних служб
Століттями очищення Львова від сміття залишалось одним з найвідповідальніших завдань влади. Від Середньовіччя до XVIII ст. містом вважали лише територію «міста в мурах», що була оточена оборонними стінами. Щодня сотні людей та десятки видів транспорту перетинали міські брами.
До Львова привозили товари, будівельні матеріали та продукти, через що, приносилось чимало бруду. Мешканці середмістя також виробляли багато сміття, а значна частка жителів утримувала у прибудовах домашніх тварин: коней, корів, свиней та птицю.
Відповідальним за прибирання вважався «заклад з очищення міста». На балансі міського бюджету перебував старший «пургант» та його слуга. Залежно від потреби, місто надавало їм віз, пару волів та додаткових помічників. Зарплата пурганта становила від 6 до 10 грошів.
У першій половині XVII ст. вартість річного прибирання Львова складала 86 золотих, а це 0.3% від міського бюджету. Дуже важливою частиною заробітку пурганта було збирання торгового податку від міських перекупок.
Кілька століть поспіль до прибирання Львова залучали також міського ката. Під його контролем працювали в’язні чи просто порушники дисципліни – до їхніх обов’язків належало очищення приміщення тюрем, туалетів та рову навколо оборонних валів.
Проте кати не завжди відповідально ставилися до своїх обов’язків. Зокрема у 1625 році, вражені занедбаністю та брудом, представники міської ради запропонували переселити ката зі службового помешкання у єврейську дільницю, як покарання за неналежне прибирання.
ЧИ ВИЛИВАЛИ ЛЬВІВ'ЯНИ НЕЧИСТОТИ ЧЕРЕЗ ВІКНО?
Доволі розповсюдженим залишається міф про регулярне виливання на голови перехожих нечистот з вікон будинків чи викидання сміття перед будівлями. У Львові такі вчинки були радше винятком, і до того ж карались. Після такого порушення власники були зобов’язані вивозити своє сміття за місто самостійно. Хоча, документи свідчать, що порушників таки не бракувало.
Особливо поганою ситуація з прибиранням міста була в другій половині XVIII ст. У 1773 році бруду на площі Ринок було так багато, що там застрягла карета самого цісаря Йосифа ІІ – монарха довелось на руках заносити до кам’яниці.
ПЕРШІ ТОЛОКИ
До очищення міста залучали й мешканців навколишніх сіл, землі яких належали Львову. Зокрема села Сихів та Зубра мусили щороку надавати певну кількість соломи, котру використовували для очищення. Двічі на рік, перед Різдвом та святом Трьох Королів (6 січня), проводилось генеральне прибирання. Тоді залучали значну кількість людей та транспорту.
Особливу увагу на очищення міста почали звертати після низки нищівних спалахів епідемій у XVI ст.. З весни до осені частина нечистот природним шляхом під час дощів спливала до Полтви.
ПОЛІГОН У РАЙОНІ ПІДЗАМЧЕ
У ХІХ та на початку ХХ ст. головна відповідальність за прибирання і вивезення сміття покладалась на власників нерухомості. За їхнім наказом, портьєри (двірники) наймали відповідних людей, що вивозили сміття за межі міста. У той час чимало будинків у Львові вже мали сміттєпроводи. Зокрема на вулиці Дмитра Дорошенка досі зберігся будинок, що мав встановлений централізований порохотяг, а у стінах Львівської політехніки активно експериментували з перероблення твердих побутових відходів.
Місто стрімко зростало. На початок Першої світової війни Львів налічував майже 135 тис. населення, і був четвертим за розміром містом Австро-Угорської імперії. Виникла необхідність створення головного звалища, тому облаштували новий полігон на Габраелівці – т. зв. Гаврилівці (в районі теперішнього Підзамче).
ПЕРШІ СОРТУВАЛЬНИКИ СМІТТЯ: ХТО ВОНИ?
Цікавим феноменом були так звані «манеляжє». Це люди, які скуповували старі речі, сортували їх, і часто надавали нове життя. Ходили чутки, що окремі з них збагатились, виловлюючи з Полтви коштовні прикраси, котрі потрапляли туди з необережності власників. Фактично, ці люди були прообразом сучасної системи сортування сміття як цінного ресурсу.
ХТО МИВ ВУЛИЦІ ЛЬВОВА?
Напередодні Другої світової війни у місті було організовано комунальне підприємство, яке займалось прибиранням вулиць. Воно діяло у приміщеннях колишніх цісарських казарм на вул. Жовківській. За словами старожилів, тут облаштували конюшні, в яких утримували коней. На території підприємства також облаштували спеціальну пральню для працівників, та кузню, де кували підкови для коней.
Віз їздив містом щодня, а один із працівників за допомогою дзвіночка повідомляв людям, щоб ті виносили сміття. Контейнери того часу були залізними.
Підприємство розвивалося і почало використовувати спеціальні механізовані пристрої: поливальниці, підмітальниці, щітки тощо. Дві поливальниці були сконструйовані на основі трамвайного вагона. Інколи до миття вулиць також залучали пожежників.
У післявоєнні роки звалище на Гаврилівці не могло справлятись з об’ємами відходів. Дослідники припускають, що смітники почали робити на околицях міста у всіх районах. Найбільш відомим було звалище Червоноармійського району (зараз – Личаківський район) на кінці вулиці Зеленої, яке, власне, і вважають попередником полігону у Грибовичах.
Самі Грибовичі для звалища почали використовувати у 1958 році.
15 червня 1960 року львівське сміттєзвалище в Грибовичах було офіційно відкрите. Воно припинило свою активну роботу після лише після трагедії 2017 р.
Підготовлено компанією Центр ЛТД
Редактура Юлії Лаврук
При підготовці матеріалу використані:
Zubyk Roman, Gospodarka finansowa miasta Lwowa, Lwów, 1930
Charewiczowa Lucia, Wodociągi starego miasta Lwowa 1404-1663 Lwow, 1934
Лильо Ігор Фінансове господарство міста Львова 1730-1750 Львів, 1999.
Мельник В. Вулиці Львова, Львів, 2010, 155
forgottengalicia.com
Фотографії старого Львова
