Нагадаємо, нещодавно представники моніторингової місії ООН звинуватили Україну в порушенні прав людини.
Зокрема ООНівці заявили про факти катування російських військовополонених. Згодом представники Організації Об'єднаних Націй стали на захист і висловили стурбування долею російської церкви в Україні. Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) заявило, що стурбоване тим, що обшуки правоохоронців у приміщеннях Української православної церкви Московського патріархату можуть “мати дискримінаційний характер”.
Серед перших, хто відреагував на звинувачення ООН був Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Він заявив, що Україна дотримується Женевських конвенцій, міжнародного права щодо ставлення до військовополонених. До того ж хотілося б почути беззаперечні факти й аргументи, на яких ґрунтуються висновки Місії стосовно ймовірних порушень з боку української сторони.
А факти “дискримінації” щодо російської церкви в Україні, найкраще ілюструють результати обшуків, оприлюднені Службою безпеки України. Правоохоронці виявляли чимало матеріалів антиукраїнського спрямування, а також документи, які підтверджують наявність російського громадянства у представників церкви. Зокрема, слідчі знайшли в єпархіях російські паспорти, георгіївські стрічки, символіку забороненої партії «ОПЗЖ» і «методички» патріарха РПЦ Кирила щодо поширення ворожої пропаганди через вірян, у Харкові виявили прокремлівську літературу, готівку і російські військові сухпайки, а на Буковині — директиви з Москви та відзнаки за окупацію Криму.
Кого загалом захищає ООН? Чи зробила Організація все можливе, щоб запобігти війні в Україні? Яка місія Організації Об'єднаних Націй? Яка роль Росії в ООН? Та яке значення має “Ліга націй” у 2023 році?
Ці та інші питання ми порушили з викладачами Львівського національного університету ім. Івана Франка — доцентом кафедри міжнародного права, заступником декана факультету міжнародних відносин з навчально-методичної роботи Ігорем Земаном та доцентом кафедри міжнародного права Тарасом Левицьким.
Декілька слів про сучасну структуру Організації Об'єднаних Націй.
В суспільстві завжди є бажання сприймати світ у спрощеному вигляді, це зокрема стосується й Організації Об’єднаних Націй, з чого і виникають певні очікування та засудження.
Насправді ООН особлива тим, що її створення було реакцією людства на Другу світову війну. Це було намагання побудувати повоєнний світ, про що йдеться зокрема в її Статуті. Але варто зауважити, що насправді ООН не представлена в міжнародних відносинах саме як Організація Об’єднаних Націй. Вона представлена через шість своїх ключових органів: Генасамблея, Рада Безпеки, Секретаріат, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки та Міжнародний Суд ООН. Ми маємо розуміти, що передусім коли говорять про ООН, то мають на увазі Генеральну асамблею, де представлена практично кожна держава світу.
Разом з тим поряд з Генасамблеєю впливовою є і Рада Безпеки ООН, про яку ми багато чуємо і багато від неї очікуємо.
Але якщо в Генасамблею ООН входить 193 держави члени ООН, то в Радбез ООН входить — 15. І саме тут виникає певне нерозуміння цього представництва. В Радбезі є держави, які повинні виступати символами та гарантами безпеки й миру. Але їх окрема частина, м'яко кажучи, це ігнорує. Саме такою державою є історичний ворог України — Росія. Зазначу, що Україна, представлена в Генеральній асамблеї й за свою історію лише кілька разів була непостійним членом Радбезу ООН.
Були розмови про ймовірне реформування Ради Безпеки ООН. Про виключення Росії як з Радбезу, так і з ООН взагалі. Навіть створювали петицію про це.
Якщо говорити про юридичну процедуру, то в Статуті ООН цьому приділено дуже мало уваги, зокрема йдеться, що держава може бути виключена з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.
Якщо говорити про Раду Безпеки, то виключення звідти одного з учасників (зміна кількості членів) потребує внесення змін до Статуту ООН, а для цього потрібно прийняття змін двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї та їх ратифікація, відповідно до конституційної процедури держав, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. Тобто Росія, повинна сама підтримати своє виключення. А ми розуміємо, що це неможливо.
Тобто загалом Росія досить впевнено почувається в ООН, попри розв’язану нею війну в центрі Європи?
Як ви могли звернути увагу — Росія, довший час позиціювала все що відбувається в Україні як внутрішній конфлікт. Чому для них це було важливо? В статуті ООН прописаний пункт, коли постійний член Ради Безпеки ООН повинен утриматися при голосуванні питання, коли справа стосується його. За останній час вже двічі наголошували, що Росія не має права голосувати та повинна утриматись з певних питань. Але чомусь ці випадки застосовують вже після голосування, в якому Росія бере участь: її голос враховують і вона блокує рішення.
І формально нема такої сили, яка б заборонила Росії голосувати чи накладати вето. Це така собі джентльменська угода, якої Росія не дотримується. Цей пункт прописаний так, що його порушували й порушують без жодних для себе наслідків.
Весь цивілізований світ визнає, що Росія — держава-агресор, яка порушила принципи міжнародного права. Водночас Росія просуває придуманий нею наратив про превентивну самооборону. Фашистська Німеччина теж не визнавала себе агресором.
Ок. Дозвольте трішки повернемось до історії. Як Росія взагалі потрапила до ООН і до Ради Безпеки ООН зокрема?
На момент створення в ООН увійшло 50 держав-засновниць. І саме тут починається найцікавіше. Уже тоді це був компроміс, який показує складність зокрема й української історії.
Поряд з ключовими державами-засновницями — гримуча суміш демократії у вигляді Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Франції, — засновником ООН став тоталітарний Радянський союз. І Радянський союз вступав в ООН з однієї сторони як СРСР, а з іншої він просував ідею, що всі його союзні республіки є окремими суб'єктами міжнародного права і що вони повинні бути окремими членами ООН. У двох випадках це вдалося втілити — Білорусь та Україна. Світова спільнота, зважаючи на ту жертву, яку потерпіли ці радянські республіки у Другій світовій війні, погодила та сприйняла таке формулювання питання. Це було політичне, а не правове рішення.
Але тоді, Україна отримала представництво лише в Генеральній асамблеї ООН. А в Раду безпеки, як постійний член, увійшов саме Радянський союз. Тобто першопочатково Росії як суб’єкта міжнародного права в ООН не було.
Що відбулося в 1991 році? Тут досі немає єдиної думки — чим юридично був розпад радянського союзу. Коли СРСР розпався, фактично все крутилось довкола трьох ключових республік: України, Білорусі та Росії. Вони погодили, що радянський союз розпався і наступні держави виникли на основі його розпаду. Саме така теза була затверджена у договорі про створення СНД. Там було сказано, що Радянський Союз припинив своє існування як геополітична реальність. Після цього Росія відразу змінила свою риторику і почала стверджувати, що вона є державою-продовжувачем Радянського Союзу і бере на себе всі зобов’язання СРСР. Тоді така теза була вигідна міжнародній спільноті, бо вона вирішувала багато проблем, як фінансових, так і різноманітних політичних зобов’язань. Це означало, що Росія бере на себе ключові зобов’язання у міжнародно-правових відносинах. І саме таким чином представництво СРСР в Раді Безпеки ООН перейшло до Росії. Це оформилось всього-на-всього дипломатичним листом Президента Росії, і міжнародна спільнота це сприйняла, хоча в Статуті ООН немає закріпленого положення, що така процедура є можливою. Це знову був компроміс.
Окрім того, є рішення глав урядів союзних республік, що вони не проти того, щоб Росія зайняла місце Радянського Союзу в ООН. Тільки три балтійські республіки та Грузія виступили проти такого підходу.
Зрозуміло. То, яка ж загалом місія Організації Об’єднаних Націй?
Тут варто нагадати, що ООН не виникла просто так по завершенні Другої світової війни. В неї була попередниця — Ліга Націй.
Ліга Націй виникла по завершенні Першої світової війни як чинник запобігання нової світової війни. І саме враховуючи досягнення та прорахунки Ліги Націй, світова спільнота і створила ООН.
Який був ключовий недолік чи прорахунок Ліги Націй? Її основним завданням було бути гарантом міжнародного миру і правопорядку. Тобто не допустити Другої світової війни. Вона з цим не впоралась.
Зазначу, що в Лізі Націй на момент її створення було 42 держави-члени.
В ООН на сьогодні все крутиться довкола реформування Ради Безпеки. І єдина реформа, яка там відбулася, це на початку 60 років було збільшено їх кількість з 11 (серед 50 держав членів ООН, - ред.), до 15 держав (з 193 держав членів ООН, - ред.). Тобто світове представництво в радбезі ООН є досить низьким. Це навіть не кожна десята держава. Зараз Рада Безпеки стала таким набагато вужчим клубом для прийняття рішень ніж була на початку створення.
Чи могла ООН з таким підходом та структурою запобігти цій війні?
На весь розвиток суспільства варто подивитись з точки зору міжнародного права. Міжнародне право - баланс сил який є у певний момент. Кожна держава просуває на міжнародному рівні свої інтереси. Але укладаються угоди лише з тих питань, з яких досягається спільна точка зору. Міжнародне право - компроміс, це відбиток тієї ситуації яка є у світі на момент часу.
От і ООН - це відбиток саме ситуації, балансу сил, який є зараз у світі. Те саме було і з “Лігою націй”, це була перша спроба людства забезпечити мир і безпеку на основі міжнародної організації, як постійної структури. До цього були хіба якісь регіональні спроби.
То ймовірно простіше розпустити ООН, як свого часу “Лігу націй” і створити нову організацію.
Цікаве питання. Як розпустити ООН? Бо в процедурі та статутних документах це також не передбачено ...
