Нещодавно стало відомо, що з Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові йде народний артист України Януш Юхницький.
20 серпня свій ювілей – 75-річчя з дня народження – відзначав народний артист України, актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові та кіноактор Януш Юхницький. Як стало відомо з допису актора у фейсбуці, напередодні ювілею Януш отримав від керівництва театру подарунок у вигляді “листа смерті”. У повідомленні йшлося про закінчення дії контракту, який львівський театр ім. М. Заньковецької укладає з усіма своїми акторами.
Частина артистів театру, люди, дотичні до діяльності заньківчан, знайомі з політикою генерального директора та художнього керівника театру Андрія Мацяка у питаннях кадрових змін. Під приводами “закінчення дії контракту”, “профнепридатності”, “відсутності перспектив для росту”, “нездатності дирекції забезпечити акторів відповідною роботою” свою акторську кар’єру в театрі Заньковецької змушені були закінчити заслужений артист України Ярослав Кіргач, провідний актор театру Роман Мартин, головний режисер театру, народний артист України Федір Стригун, заслужений артист України Юрій Хвостенко, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков.
Також з театру пішли провідна артистка Анна Матійченко й балетмейстерка Олена Балаян.
Про те, яка доля чекає на нього у серпні-вересні 2022 року, Януш Юхницький передбачав ще рік тому. У розмові з театральною знавчинею Людмилою Пуляєвою, народний артист, а також за сумісництвом і в.о. голови профкому театру Янош Юхницький ділився своїми думками щодо необхідності укладання нового колективного договору серед працівників, внесення правок до закону “Про культуру”, а також про ситуацію з незаконним звільненням Ярослава Кіргача.
Частина акторського колективу Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької з 2019 року вдавалися до організації акцій на підтримку звільненого з театру Ярослава Кіргача з вимогами повернути колегу, а також надсилали лист до Міністра культури України з проханням скерувати до театру перевірку, яка б мала встановити законність дій гендиректора-художнього керівника та дати оцінку виконання Андрієм Мацяком своїх посадових обов'язків, передбачених в укладеному з ним контракті. Актори подавали судовий позов про скасування незаконного, на їхню думку, наказу про оголошення догани, який згодом виграли. Керівник театру в інтерв’ю для “Високого Замку” відгукувався, що після протестної акції він “дав ряд доган за порушення трудової дисципліни”. Крім того, Андрій Мацяк вбачав у винесених плакатах образу його чести й гідности, а проведення акції, на його думку, повинно було попросту “компенсувати відсутність інформаційних приводів про творчу славу й успіх власної блискучої акторської майстерності” тих, хто вийшов на сцену.
Зі слів генерального директора-художнього керівника, він прихильник ротації колективів, і тому вирішив відчинити двері свіжим, молодим силам – акторам, а також режисерам з інших театрів. Якщо Андрій Мацяк не хоче далі продовжувати контракт певній особі, попереджає про це за місяць. Це прописано у законодавстві (закон “Про культуру” – ред), зазначав керівник.
На сайті Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької уже оголосили про конкурс на заміщення кількох вакантних посад. Йдеться про пошуки артиста драми першої категорії та трьох артистів – другої категорії. Як зазначила конкурсна комісія з відбору, перший етап конкурсу відбудеться 12 вересня.
Андрій Мацяк переконаний: рішення, навіть найнепопулярніші, – продиктовані лише турботою про майбутнє театру. Натомість виникає питання: як чинити артистам, які усе своє свідоме життя віддали роботі в театрі, тим, які збирають аншлаги на вистави за своєї участі й відчувають сили продовжувати працювати у храмі мистецтва, ділитися своїм досвідом з іншими. Про це, узурпацію влади у великих театрах, недосконале законодавство та якість театральних постановок у театрі ім. Марії Заньковецької журналістка Гал-інфо поспілкувалась з львівською бібліотекаркою, журналісткою, письменницею, театрознавицею Людмилою Пуляєвою.
Нещодавно у фейсбуці шанувальники творчості Януша Юхницького дізнались, що більше не побачать вистав за участі "львівського Бельмондо".
Я думаю, він був готовий до цього давно. Це людина, яка має стержень, свою думку, і пережила не одну владу і не одного директора. З-поміж усіх він (Януш Юхницький – ред) найактивніше боровся за встановлення справедливості, коли актори виходили після виступів і зі сцени розповідали про те, що діється за кулісами.
Період, коли підписують угоди, актори театру чекають з особливим трепетом, оскільки невідомо, хто підпаде під цю роздачу і піде наступним. Найцікавіше, що страждають не сірі мишки, а люди на яких “ходять”, на яких тримався репертуар. Зі звільненням Януша його в головних ролях ніхто не замінить.
Як зазначає Януш Юхницький, він сорок років прослужив в театрі ім. Марії Заньковецької, і готовий був продовжувати творити. Чи існує в реальності якийсь вік для акторів, з настанням якого ті припиняють грати на сцені?
На мій погляд, акторство - це одна із професій, яка не має пенсійного віку, тому що на сцені потрібні всі вікові категорії. Є вистави, в яких залучений зокрема лише старший колектив. Звісно, усі вистави різнопланові, різножанрові й там обов’язково потрібна участь молоді. Але у ситуації з віковими ролями, якби дівчину не загримували, скажімо, під бабусю, не маючи досвіду бабусі як такої, вона не буде переконливою у цій ролі. І можна навести багато прикладів, коли люди грали до останнього.
У театрі неугодним талановитим людям “перекривають повітря”, а на їхні місця беруть молодь, недосвідчених поки акторів. Звісно, мусить бути молода кров і вливатися у творчий колектив. Але перш ніж вони навчаться і заповнять прогалину, хто їх буде вчити? Нема тих, хто б мав з ними попрацювати й допомогти.
Засуджувати молодь ніхто не має права, бо вона тільки починає своє професійне трудове життя і молиться на те, щоб її взяли в такий театр. Але відбувається річ, коли з колективу хочуть зробити покірне стадо. Скажіть, навіщо у штаті стільки юристів, які працюють на те, щоб усі оборудки директора перевели у правове поле?
Проблема “гібридного директора”, який поєднує в собі посаду генерального директора й художнього керівника це не лише історія театру ім. Марії Заньковецькою. В інших театрах по Україні колективи також відчувають тиск, коли влада знаходиться в руках однієї людини. Яким чином цю проблему потрібно вирішувати: згори чи на місцях?
Це має бути законодавчо підтверджене рішення, тому на місцях це змінити не вдасться. Поєднувати посаду генерального директора і художнього керівника можна, якщо це Перший театр, театр Курбаса, театр Лесі, тобто невеликі колективи, до яких входить 18-20 акторів і відповідно стільки ж обслуговчого персоналу. Це абсолютно реально. І знаю випадок, коли директор може виходити на сцену у ролі прекрасного актора і ставити вистави як режисер. Це, до речі, Олекса Кравчук, який зараз захищає Україну у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади.
Я проти поєднання цих посад у великих колективах, де лише 350 людей це обслуговчий персонал і 70-80 – акторська трупа. Стригуну пропонували поєднати ці дві посади, а він сказав: займуся ремонтом туалетів – перестану ставити вистави.
У лютому львівські артисти разом з юристами ініціювали зміни до законів “Про культуру” “Про театр”, де висунули ряд вимог, серед яких: розділення повноважень директора і художнього керівника, можливість автоматичного продовження контракту з артистом, опція таємного голосування при виборі керівництва та інші. Яка була реакція у Міністерстві культури та інформаційної політики?
Ці та інші зміни давно ініційовані й мали бути прийняті. Культура завжди була як названа дочка: мало того, що фінансувалася за залишковим принципом, то зараз начебто воєнний стан ставить стоп на більшість процедур. Наскільки мені відомо, у грудні мали ухвалювати зміни до закону “Про театри”, але хтось завжди зриває стоп-кран.
Конфлікт між керівництвом і частиною акторського колективу в театрі ім. Марії Заньковецької триває уже кілька років. Чи існують альтернативи, що дозволили б артисту спокійно працювати і не думати про те, що контракт шеф може не продовжити?
Передусім не всі артисти говорять про недоліки контрактної системи. Є актори, яких це влаштовує і їм подобається. Вони прийшли, відпрацювали, відтанцювали своє, отримали зарплату, “згорнули свої вітрила” та пішли далі. Є різні люди.
Судові процеси проти самовладних дій керівництва актори виграли, але результату ніякого. На мою думку, людина, яка не відчуває за собою підтримки на державному рівні, такого робити не буде.
Як оцінюєте театральні сезони в театрі Заньковецької?
В останні роки практика запрошення режисерів з інших театрів не зовсім себе виправдовує. Коли я приходжу на прем'єри у театр Заньковецької те, що я конкретно спостерігаю – печаль несамовита. Це моя суб'єктивна думка, але “відкриті двері у Львів”, які декларував Андрій Олександрович, своїм протягом фактично винесли суспільно вартих діячів, а позаносили – не хочу сказати далеких людей, але принаймні тих, чиї роботи не викликають захвату. І це абсолютно можна підтвердити тим, що вистави, які випустили, не витримують іспиту перед глядачами. Заплативши запрошеному режисеру, вклавши гроші в пошиття костюмів, декорації і так далі, вистава не збирає публіку і її просто списують.
Сучасний театр перетворюється в комерційний проєкт, про це у розмові з вами говорив Януш Юхницький. Що мав на увазі актор, адже з ваших слів, багато вистав не виправдовують вкладених коштів і сил?
Комерційний в тому плані, що театр має на себе заробляти. Хоч це бюджетна організація, але за існування театру глядач голосує ногами і, звісно, грошима, які він платить за квитки.
Від касових зборів залежить престиж театру. Але зараз це хіба що успіх окремо взятої кишені, або я не знаю як це пояснити. Тому що тих людей, яких це дійсно болить і на яких фактично тримався репертуар, їх потихеньку прибирають. Навіщо долати якийсь спротив, якщо всіх все влаштовує і всі посміхаються?!
Довідка
Януш Володимирович Юхницький (20 серпня 1947, Львів) — український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 - Народний артист України.
Серед ролей: Прокіп Свиридович Сірко (“За двома зайцями” Михайла Старицького), Господар (“Ісус, син Бога живого” Василя Босовича), Михайло (“ОСТАННІЙ ГРЕЧКОСІЙ” Ореста Огородника), Граф Франц Орсіні-Розенберг (“Амадей” Пітера Шеффера), Агостіно (“Циліндр” Едуарда де Філіппо), Старі воїни (“Микита Кожум'яка” Олександра Олеся), Іван (“Конкурс краси” Флорида Булякова ( за п'єсою "Виходили бабці заміж")), Запорожці (“РІЗДВЯНА НІЧ” Михайла Старицького (за М.Гоголем)), Другий староста (“НАЗАР СТОДОЛЯ” Тараса Шевченка) та інші.
