Що відбувається з тарифною політикою в Україні? З чим пов’язане загострення сто сутнів між «Самопоміччю» та БПП та чим загрожує кандидатам безальтернативність. Про це Гал-інфо поспілкувалося в інтерв’ю з політологом Віктором Небоженком.
- Що відбувається з тарифною політикою в Україні? Спершу заявляють про введення абонплати за користування газом, а потім самі ж критикують свої рішення.
- Річ у тому, що у кожного міністерства є свій куратор. Прем’єр-міністр разом зі своїми структурами приймає якісь свої економічні рішення, а є фінансові куратори, які приймають справжні економічні рішення.
Ви ж розумієте, що 28-річний Вовк, який очолює Комісію з регулювання енергетики ,не підозрює, що це таке «абонентська плата», але натомість він, заплющивши очі, може за смаком визначити цукерки, виготовлені «Рошеном». До енергетики він не має ні найменшого стосунку. Все це роблять люди, які займаються організацією бізнесу для оточення Президента, а до Кабміну, до нас і до України загалом вони не мають жодного стосунку. Через це і постають протиріччя.
Спершу приймають рішення, а потім його скасовують – це те, що на поверхні. Насправді ж є люди, які підраховують, де можна ще додатково заробити грошей, рік чи два помучити Україну. Ви ж бачите, щоразу все нові і нові платіжки. Вони не знають, на чому ще можна було б заробити. Але ще є формальні інститути влади – Кабмін, парламент, партії. І коли вони дізнаються, що хлопці ще щось придумали, то починають обурюватись. Найпікантніше те, що ми насправді не знаємо, хто приймає ці рішення.
З’являються бізнесменки, які одночасно є представницями Президента. Ось дружина Луценка з самовдоволеним виглядом говорить, що нічого страшного для українців через введення абонплати не буде. Мовляв, українці витримували і не таке, а хто критикує, той «рука Кремля». А вже через дві години Кабмін і Рада кажуть, що абонплата - це погано. Згодом і Президент висловлює таку ж думку. Однак Ірина Луценко чомусь не складає депутатський мандат. Тобто хоча б всередині Адміністрації Президента могли б протягом доби погоджувати позицію. Натомість навіть на рівні президентських структур протягом дня вони не можуть звести кінці з кінцями. Річ не в розрахунках, просто українці вже не можуть ніякі додаткові тарифи оплачувати, ми вже не потягнемо більше жодних фінансових зобов'язань.
- В контексті цього, чи можуть бути якісь протести через тарифи в Україні?
- Протести так, але вони не будуть підтримані, бо практично нема політичних сил, які б могли очолити якийсь протест. А силовики, на жаль, бояться опинитися на передовій, тому з радістю виконуватимуть команду всередині України. Все просто – якщо ви не виконаєте наказ про придушення протесту, то ви опинитесь в АТО. І вони одразу ж готові кийками лупити кого завгодно, і неважливо де: чи то в Житомирі, чи у Львові, чи у Києві. Головне, щоб не в АТО, бо ж гроші ті ж самі. Ти бойовий офіцер, захисник Батьківщини, але лупиш по головах старих та дітей, бо наказ важливіший.
- В Україні вже обговорюють майбутні президентські вибори. Часто кажуть, що немає альтернативи чинному Президенту. Чи з’явилися вже лідери, які готові поборотися за цю посаду?
- Наразі рано говорити. Все проявиться буквально за півроку до початку виборчої кампанії. Механізм дуже простий. Лише в умовах великої політичної кризи та жорсткого авторитаризму президент заявляє, що є безальтернативним. В Україні цей механізм є дуже поганий для будь-якої влади. Після Кучми люди вже говори «хто завгодно, але тільки не він». Якщо політтехнологи влади заявлять, що Порошенко безальтернативний, то включиться саме цей механізм - «хто завгодно, окрім безальтернативного». Вони самі попадаються у пастку, коли вже нічого не можна буде виправити. Це найважчий вид виборчої кампанії, коли політик не може навести аргументи, а тільки опирається на те, що хтось колись сказав, що він безальтернативний. Не можна буде Порошенку нормальну провести виборчу компанію, навіть якщо він вистриже чуба і одягне дві вишиванки.
- Протистояння «Самопомочі» і БПП. У Львові особливого гостро це відчувається…
- Це є по усій країні, не лише у Львові. Ви просто не знаєте. Теж саме відбувається в Дніпрі, Одесі, в інших містах. «Самопоміч» виникла випадково. Ми ж не підозрювали про «Самопоміч» раніше. Яка у неї історична місія? Вона просто забрала голоси спершу «Нашої України», а потім «Свободи». Тепер це все закінчилося, і я не знаю, як «Самопоміч» буде викручуватись.
Якщо ви пам’ятаєте, то розкладання «Свободи» спричинило не те, що вони почали брали гроші мало не від бандитів і російських банкірів, а те, що вони взяли владу в обласних радах і нічого там не зробили. Виявились таки ми ж, як і всі інші. Народу більше доказів не треба. Відповідь на питання, «а що вони зробили?» очевидна - нічого.
Так само і «Самопоміч». Отримавши великі фракції в обласних радах Західної України виявилося, що вони такі ж, як попередники. Ось це головна проблема. Можливо, фракція в ВРУ і намагається бути ефективною, але люди оцінюють роботу, яка ведеться на місцях.
Це протистояння заточене на президентські вибори?
Звичайно. Якщо «Самопоміч» не візьме участь у президентських виборах, то вона щезне як партія. Як же може не прийти на танці молода красива дівчина? Її ж вдруге більше ніхто не запросить. Напевно, «Самопоміч» буде висувати в президенти мера Львова, якщо, звичайно, до того часу його не посадять у "сміттєву яму".
Це, звісно, дуже сильний механізм тиску на будь-якого мера великого міста. Створити сміттєвий конфлікт можна буквально протягом десяти днів. Думаю, «Самопоміч» буде пручатись, бо ж вона не збирається зникати. Спитати б, а хто ще є, окрім «Самопомочі»? У Львові ж нічого нового нема. «Свободу» львів’яни вже попробували, «Нашу Україну» також попробували. Спізнали тепер вже й «Самопоміч». Наразі ж немає нічого свіжого.
У Львові також створюється думка, що альтернативи чинному міському голові нема.
Це теж погано. Повірте мені, якщо тільки з’явиться думка «нашому міському голові немає альтернативи» - переможе будь-хто. Так сформована людська свідомість, вона легко перевертається. Люди кажуть: «Так, немає альтернативи». А коли приходять на вибори – це кошмар для будь-якого соціологічного дослідження, адже на дільниці починає працювати інша логіка: «тільки щоб не він, бо він вже 10 років». Ідея безальтернативності дуже небезпечна як для президента, так і для мера.
Учорашній вибухи в метро Санкт-Петербурга. Чи будуть знову ліпити з України державу терориста?
Навряд будуть прив’язувати Україну… Найстрашніше для Путіна було те, коли йому подзвонив Трамп і висловив співчуття. Якщо перевести з англійської на мову авторитарної терористичної держави Росії, то це означає таке: «Ти ж бачиш. Я говорив тобі, що треба боротися з ІДІЛ, а ти не хотів, от тепер і маєш. ІДІЛ прийде до тебе».
Трамп трохи шантажує Путіна. Там не так все просто. Трамп не схожий на людину, яка може співчувати мешканцям Санкт-Петербурга. Він трохи інша людина. Показово, що він подзвонив невдовзі після трагедії. Якщо справді Путін піддасться на шантаж Трампа і почне разом із ним займатися зачисткою Близького Сходу від ІДІЛ, то ІДІЛ таки по-справжньому прийде в Росію. Все йде до того, що залишки розгромленого ІДІЛу переїдуть в Росію. Три роки Росія трималася на страшному наркотику – ненависті до України. Бандит, який захопив чуже майно ще й ненавидить постраждалого. Але ж не можна все завжди списувати на Україну.
Та й окрім того, Трамп подзвонив Путіну і зняв потребу в особистій зустрічі. Вони ж вже розмовляли, навіщо зустрічатись?
Це означає, що тепер акції і протести в Росії будуть під забороною з міркувань безпеки?
Вони підуть іншим шляхом. Будуть підривати смітники під час мітингів. Ви забули стиль Путіна. Росіянам дають сигнал - не ходіть на мітинг, бо може вибухнути бомба. Будуть звертатися до батьків, бо ж ви помітили, хто вийшов на протести, – це школярі.
Чи можна припустити, що вибух був організований спецслужбами самої Росії?
Я не виключаю цієї версії. Навпаки, вважаю її більш ніж вірогідною. Але вони обов’язково знайдуть когось винним і таким чином, шляхом шантажу, будуть у заробку знищувати масові виступи. Ви хочете вийти на вулицю, то знайте, що там вас чекають терористи. На жаль, Путін нікого не жаліє. Не лише Україну, але й власне населення. Але це не знімає проблему зростання загрози тероризму всередині Росії. Закінчується перший цикл існування ІДІЛ і кудись цим бойовикам треба буде їхати. В Україну вони не поїдуть, бо вони зовнішньо дуже відрізняються від слов’ян, тут не так просто розчинитися в натовпі.
З одного боку, росіян постійно будуть лякати вибухами, а з іншого – насправді ІДІЛ однаково прийде в Росію, бо це єдине порожнє місце на мапі світу. Європа дуже організувалася і там формується система безпеки, контррозвідки, антитерористичних заходів і через кілька років там навіть муха не зможе пролетіти. А Росія повністю відкрита і відкрита не тому, що там авторитарний режим, а тому що вони три роки витратили на розпалювання ненависті до України та українців замість того, щоб укріплювати безпеку. А біда прийшла з іншого боку, звідки не чекали.
Розмову вела Анна Джунківська.
