Бізнесмен з мільйонними статками, мудрий політик, а в житті - усміхнений, відкритий і душевний чоловік. Тема нашої розмови – як реформувати армію, підняти сільське господарство і збагатити народ. І хоча ці теми багатьом набили оскомину, кандидат в депутати Львівської міської ради Роман Федишин відкрив багато нового з того, як долати проблеми з найменшими втратами для людей.
Як ви оцінюєте політику президента Порошенка?
Почнемо з того, що країна, яка залишається без влади, доброї чи поганої, відразу може втратити все. На щастя, влада в нас є, і до неї потрібно ставитись, як до законно обраної.
Якщо говорити про президента Порошенка, то він потрапив у дуже складну ситуацію – війна на Сході, анексія Криму і т.д. На мою думку, за півтора року президент провів грандіозну роботу в зовнішній політиці, але не створив жодної здорової державної інституції в середині країни. Згадаймо, рік тому – нам всім було дуже важко, але народ вистояв. Усі випробування стали для людей поштовхом до якихось дій та перетворень. І кожен з нас робить свою справу набагато краще, ніж працюють державні інституції.
Як змінити таку розбалансовану ситуацію?
В першу чергу Порошенко мав створити «здорову» професійну армію, яка стане запорукою існування потужної «державної машини». Довіра до армії у людей ще є, але час - втрачається. Ми бачили які проблеми були з мобілізацією рік тому, і вони залишились. Мало хто хоче відпускати дітей до війська, і не всі бійці АТО задоволені своїм становищем. Нас завжди переконували, що Україна має найбільший в світі мобілізаційний потенціал. Але ми втримались лише завдяки добровольчому на волонтерському рухам.
Але все просто : збройні сили – це бійці, матеріально-технічні засоби і командування. Разом з командою однодумців ми підрахували: щоби на передовій 50 тис. професійних, високо вмотивованих військових могли отримувати по 20 тис. грн. зарплатні, для цього потрібно лише 12 мільярдів грн. з бюджету. Сьогодні на оплату праці у ЗСУ з бюджету витрачається 14 млрд. гривень.
Якщо розглядати ту проблему на місяцях, щоб забезпечити військових - вихідців з Львівщини такою ж зарплатою, потрібно, аби близько 100 місцевих підприємств раз в місяць перераховували певні суми. Це мав би бути суспільний договір між бізнесом і владою.
Решта людей, які не потрапляють в контракту армію, зобов’язані раз в 2 роки мобілізовуватися на тримісячний термін для перепідготовки на полігонах, охорони стратегічних об’єктів, роботи на військових заводах і т.д. Не йдуть служити тільки ті, хто має інвалідність. А бізнес - долучається коштами. Загалом, все за зразком «ізраїльської моделі»: на передовій - професіонали, але до мобілізації повинні бути готові усі.
Отже, для реформування армії зроблено вже багато, але головне – це людський фактор. Ми створили пакет документів, зокрема, «Закон про підвищення рівня мотивації військовослужбовців» і передали у всі фракції ВРУ, багатьом представникам добровольчих батальйонів. Всім такий варіант сподобався, і ми сподіваємось, що з того щось вийде.
До речі, ми з Іриною Маруняк – головою Сихівського району, намагалися отримати список людей як, і повернулися з АТО, і не змогли. Тому відповідають за тих бійців підприємства, з яких вони пішли. Людей потрібно кудись задіяти, а найкраще - зайняти роботою.
Звідки в нас взялося стільки олігархічних кланів?
Олігархи – це відображення того, що відбувалося в нашій країні останні 25 років. Та чому їх нема сьогодні в Польщі або Чехії? На початку 90-их років ці країни так само були слабенькими, але їхня влада не пішла на компроміс з криміналом щодо злочинного розкрадання майна країни та людей, натомість влада і олігархи опинились по різні боки барикад. А що сталося в нас? Одному дали на відкуп Донецьк, іншому – один з центральних регіонів. Як каже один мій товариш, країна може розвиватись шляхом закону або шляхом «понятій». При цьому якщо так стається, що людина переходить на «темний» бік, то вона звідтам повернутись не може. Наша ж країна «по понятіях» живе, починаючи з 1991 року. Влада руками олігархів всі ці роки прикривала свої слабкі місця. В результаті ми отримали бізнес-клани, які сильно зрослись із владою. Але на моє глибоке переконання, представникам цих кланів не місце в політиці, чи у владі.
Повернемось до наболілого, чому ми ледь не втратили Донбас?
Якщо б нас було на той час кілька сотень боєздатного війська, то ми б інколи не допустили бойових дій на Донбасі. В той момент потрібно було проявити міць і силу. Чи український народ може хотів, аби роль такої державної інституції як армія виконував хтось з олігархів , і озброїв 500 чоловік? Що б з того вийшло? Був момент коли це можна було зупинити. Але, наприклад, той самий Ахметов не мав права виконувати функції влади. В цьому, що сталося, винні не олігархи, а недієздатна влада, чи те, що від неї залишалося тоді, в лютому-березні минулого року.
Питання Кримського півострова, Крим – наш?
Я недавно телефонував до свого знайомого в Крим, власника ринку, і він каже: «У нас все прекрасно!». Виявляється, з України надходить маса продуктів, які далі переправляють в Росію. Українці за півтора року створили все, щоби їм в Криму без нас було комфортно, а саме, за фактом виходить, що ми для них створили вільну економічну офшорну зону, де не треба сплачувати податки. У тому винні і підприємці, які хочуть заробити, і влада, що допустила такі безконтрольні умови, із «сірими» схемами і «чорними» грошима. Я не розумію позиції влади стосовно поставок в Крим води, електроенергії, продуктів. Але якщо відсутня позиція влади, то з'являється позиція громадянського суспільства, до якого влада недотягує.
Щоби Крим захотів повернутися в склад України, ми повинні стати економічно успішними. () Вони сумують за українськими туристами, але ностальгія за Україною їх не мучить. Проте, вони ще самі до кінця не зрозуміли, що сталося. До речі, в Криму зараз більшість державних службовців і чиновників міняють на переселенців з-за Уралу, та інших регіонів «глибокої» Росії.
Війна, коли вона закінчиться?
На моє глибоке переконання, з таким сусідом як Росія, нам завжди загрожуватиме агресія. Сьогодні росіяни вважають, що минуле століття вони програли, бо сильно втратили в масштабах так званої «Російської імперії».
Серед науковців існує теорія, що Росія розвивається тільки тоді, коли примножує свої території. І що б ми не робили, від тих проблем не втекти. Не треба надіятись, що все закінчиться з «ерою» правління Путіна. На кого б ми не робили ставку на поч. 20 століття - на «білих», або «червоних», у тих і інших , при слові Україна, загорялися очі. Тому, хто б до влади не прийшов, Росія завжди буде агресивна, а нам треба бути напоготові дати відсіч.
А можна детальніше про життя сільгоспвиробників?
Україна – аграрна держава, і ми навіть на десяту частину не використали свій потенціал. Ми часто чуємо, що в сільському господарстві все чудово, але я вас запевняю, там – катастрофа. Якщо не зупинити те, що зараз робиться, ми втратимо країну.
Є дві моделі розвитку с/г комплексу – американська і європейська. Якщо ми беремо за модель американську, то вона складається з великих господарств, на яких за наймом працює частина місцевого населення. Частка сільського населення при такій моделі 3-5%. На сьогодні українські села в багатьох регіонах України мені нагадують індіанські резервації в Америці. Селяни позбавлені своєї землі , а саме головне віри, що на ній можна успішно господарювати.
А ще існує європейська модель, яка зробила так, що селяни, які живуть на землі, можуть з неї жити і багатіти. Європа дуже багато грошей вкладає в с/г. не тому що їм нічого їсти - витрати на продукти у них складають 7-8% від щомісячного доходу. Секрет в тому, що село – це носій національної ідентичності і люди мають бути господарями на своїх маленьких клаптиках землі.
Однак, в Україні вирощують низькорентабельні зернові та олійні культури, а ми дуже тішимось, що їх експортують. Крім того, таке господарство не є трудомісткими, тому в селі люди не мають роботи, вони там не потрібні. За такою логікою, невеликі українські села заважають розростатися великим господарствам. І коли сьогодні говорять про адмінреформу, то це означає, що ті села ми мусимо стерти з карти України. Отже, з одного боку, ми йдемо в Європу, але в аграрній сфері беремо за взірець американську модель розвитку «без села » і селян.
Якщо розглядати цю проблему на прикладі Польщі, то ця держава, завдяки маленьким господарствам, виробляє в грошовому еквіваленті в три рази більше продукції. Вони зробили багатим свого селянина. Тоді ми маємо подумати, нам потрібні багаті містечка, згідно планів адмінреформи, чи ми хочемо мати багатих людей, а не наймитів, які чекають на подачки?
У глобальних мірках – є світовий розподіл виробництва с/г культур . Багатим державам зручно мати Україну за сировинний придаток, низькорентабельний і бідним. «Ми є країна низької доданої вартості», - знову згадую слова свого доброго товариша.
Тому, головне питання до нашої влади, як людям, що працюють на землі, звернути з дороги в сторону високорентабельних культур - овочі, м'ясо, молоко, ягода, і завоювати світові ринки, де нас ніхто не чекає.
Ось прості підрахунки: Україна має 30 мільйонів Га сільськогосподарських земель. Південна Корея – 2 млн. В 2012 ВВП України становив 1,4 трильйони гривень. А сільгосппродукції ї ми виростили на 237 мільярдів. То ж, якщо всю ріллю засіяти пшеницею, то ми будемо мати 180 мільярдів. Це ще менше ніж ми маємо зараз.
А якщо ту саму площу засадити яблуками, то отримаємо 4,8 трильйони гривень. Ці підрахунки - з розряду фантастики, але потенціал, як бачимо, більший за цифри сьогоднішнього ВВП. І якщо ми змістимося в правильний бік, то аграрна сфера в три рази може підняти ВВП України. Тому, якщо вирощене зерно перетворити в м'ясо – це добре, а експорт пшениці – трагедія.
Що обіцяєте виборцям?
Головне, люди повинні розуміти, якщо коли хтось обіцяє, що докорінно змінить Львів – це брехня. Як на мене, то мої виборці, з категорії працездатних, повинні мати роботу і підтримувати тих, хто дає робочі місця.
Я ніколи не погоджуся з тим, що на території автобусного заводу, чи будь-якій іншій промзоні, хтось починає будувати житло. Місто, разом з керівництвом збанкрутілих підприємств, повинно шукати, чим заповнити ці приміщення.
Важливо й те, щоб з дому було легко добиратися на роботу . І цьому посприяє запуск трамвайної колії на Сихів.
Для наймолодших сихівчан ми зберегли всі дитсадочки, ще два – відновлюються. Для школи – потрібно звернути увагу на вчителів і тих, хто працює в гуртках та секціях. Ми не можемо підняти зарплату всім, але кращим треба допомогти. Тому, ми створили програму «Дитячий тренер» - виділили з бюджету 2,5 мільйона гривень, визначили сотню кращих тренерів в усіх видах спорту, і в кінці року всі вони отримали по 25 тис. грн.
Цього року в бюджеті з’вилися додаткові кошти. Громадам дозволили підняти акциз на алкоголь, тютюн і пальне. Ми отримали 140-160 млн. гривень. 80 мільйонів з пального - пішло на ремонт доріг, решта повинні піти на спорт, мистецькі гуртки, підтримку вчителів, тренерів, забезпечення їм матеріальної бази. І, якщо я стану депутатом, то наполягатиму, щоби додатково 20-30 мільйонів завжди перепадало на спорт, культуру та освіту.
Яким ви бачите Львів через 20 років?
Львів має бути центром не лише гастрономічного, але й ділового , наукового, освітянського, торгівельного туризму. В нас є величезний людський потенціал, енергія міста дуже сильна, тому люди, які збираються керувати Львовом, важливо не заважати, і не шкодити тим, хто тим, хто хоче працювати. І головне – створити всім рівні умови.
Ваша мрія?
Найголовніше, хочу жити в своїй заможній країні серед заможних людей. Також мрію бути вільною людиною, тому балотуюся депутатом міської ради. Я не хочу в раду, не маю бажання бути на державній службі. Але, маючи основну роботу, можу вільно працювати на громадських засадах і допомагати громаді.
