Цікаве це заняття – політична аналітика. Вкинуть щось в інформаційний простір і закипить громадська думка. Люди дивуються, обурюються, схвалюють: «А я казав!» І лише горстка експертів загадково усміхається. Мовляв, ну-ну!..
Нещодавно в Україні гучно розпочали кримінальне провадження щодо можливого розкрадання коштів у Благодійному фонді «Дитяча лікарня майбутнього». Але ми ж вами люди розумні, тому здогадуємося: фонд – лише вивіска. Насправді «шиють справу» Катерині Ющенко. З далекосяжною метою.
Однак спільнота захвилювалася. Все ж так просто. Гроші еСеМеСками народ збирав? Так! А де лікарня? Нема. Розікрали! І куди дивиться Печерський суд? При цьому чомусь забули, що така ж куля колись вже ширяла нашим політичним небом. Надули її по приході Віктора Януковича до президентського «кормила» (від слова «кормитися»). Його команда натхненно витирала ноги об «папєрєдніків» і підчищала все, що могла.
Взялися і за Фонд Катерини Ющенко. Запахло сенсацією, на неї був попит. Полюбляємо ми, українці, жбурнути багном в спину тим, хто йде з посади. Про це тоді не брався писати лише лінивий. Мене воно, признаюся, теж не оминуло. Але в міру вивчення теми, надії створити «бомбу» випаровувалися.
1. Всупереч загальній думці, зібрані кошти називати всенародними не варто. Переслані еСеМеСками гривні простого люду становили порівняно малу частку. Незрівнянно більше дали українські мільярдери. Було це після Помаранчевої революції. Бажаючи засвідчити лояльність президенту Віктору Ющенку, олігархи робили чималі внески у фонд його дружини. «Рейтинг щедрості» очолив сам Рінат Ахметов. Він задекларував $12,8 мільйона, а надав $8,5 мільйона! Були, правда, й такі, що лише хвалилися. Наприклад, Сергій Тарута пообіцяв аж 15 мільйонів доларів! Однак злизав піар-сметанку і не дав нічого. Потім ще й намагався пакостити Фонду. Але це окрема тема. Грошей і без «понтовитих» зібрали багато.
2. Фонд ніколи не обіцяв будувати саму лікарню. Бо не підняв би проект з кількох мільярдною кошторисною вартістю. Йшлося про стартову частину – розробку проектної документації, підготовку земельної ділянки до будівництва, оплату стажування за кордоном лікарського персоналу. Все це зроблено. Далі наставала черга держави, якій належало профінансувати спорудження корпусу і придбати апаратуру. Тому запитання «Де лікарня?» слід адресувати тодішньому уряду. А очолювала його Юлія Тимошенко. Вона готувалася до президентських виборів і тому специфічно реагувала на прізвище Ющенко.
3. А що, Сам натиснути не міг? Та міг, але одразу здійнявся б галас, що проштовхує інтереси дружини. Чого з огляду на майбутні вибори дуже не хотілося. Так реалізація проекту вперше перейшла у політичну площину.
4. Тоді де гроші? І ось тут починається найцікавіше. Вони були ціленькі. Аж 100 мільйонів гривень. Лежали спокійно на депозиті. Ще й приносили банківськими відсотками так звані «пасивні доходи», що йшли на поточні витрати Фонду.
Саме це й не давало спокою «регіоналам». Уряд вже очолював Микола Азаров, але він тим паче не став би фінансувати проект, де світиться прізвище Ющенко. Питання ставили інакше – віддайте гроші, ми знаємо що з ними роботи! Що б стало з тією сотнею мільйонів знали всі. Тому Фонд нічого не дав. І зазнав рекетирського наїзду, здійсненого силами державного репресивного апарату. Але встояв, витерпів усі перевірки, які не знайшли ані найменшої зачіпки! Тоді що шукають зараз, що відтоді змінилося? А нічогісінько. Просто проект, який колись перейшов у політичну площину, й далі там залишається.
Щоб у всьому розібратися, доведеться перенестися у Нью-Йорк наших днів. Звідти нещодавно після участі у Генеральній асамблеї ООН виїхав нинішній Президент України. А ще у США, на час написання цих рядків, перебувала Катерина Ющенко. Отож, про велику політику. Наші справи на міжнародній арені не настільки чудові, як в цьому намагається переконати офіційна пропаганда. 22 вересня стало відомо, що Віце-президент США Джо Байден показав українській владі жовту картку – необхідно активізувати проведення реформ, інакше принаймні п’ять країн скасують антиросійські санкції!
Врешті, й без них бачимо, як незграбно діють нинішні наші можновладці. Вони самі цього, правда, ще не помітили. Але за кордоном знають, що таке державне управління. Якщо команда грає погано, треба замінити хоча б одного гравця. І як же прореагувало експертне середовище в Україні на новину про відкриття отієї кримінальної справи? Домінувала думка, що жодного криміналу не знайдуть. Все затіяли, щоб завдати удару по іміджу Віктора Ющенка. Той, мовляв, замислив повернутися на знайому для себе посаду голови Національного банку.
А що? Це варіант. Коли туди призначили Валерію Гонтарєву, ніхто не знав, хто вона така. Згодом стало відомо – людина з близького оточення нового Президента. Тим часом Віктора Ющенка називають батьком гривні. Він її вводив. І курс тоді становив не нинішні 26, а лише 1,7 за долар! Так, умілий банкір. Настільки, що за це Леонід Кучма у 1999 році запросив його на посаду прем’єр-міністра.
І ось тут – стоп! Чи знали ми про Володимира Гройсмана щось відчутно інше, ніж про Валерію Гонтарєву? А Віктор Ющенко був справді добрим прем’єром. Саме тому його й обрали президентом. Що було згодом, інша справа. Однак уряд, який провів Україну через кризові явища на стику століть, все ще згадують теплим словом. За те, що повернув усі борги пенсіонерам, що припинив відключення електроенергії…
Отож, якщо ми вже у США, то поміркуємо – чи байдуже їхньому керівництву, з ким мати справу в Києві? Однозначно ні! Про це свідчить і недавня заява Джо Байдена. А бадьоро описана українською пресою «довга розмова» президентів США й України у Нью-Йорку чомусь не має ознак навіть коротких перемовин. На єдиній світлині обидва лідери стоять у незрозумілому приміщенні. Позаду впізнається втомлене обличчя нашого постпреда при ООН Володимира Єльченка. Щось тут не так!
Втім, Барак Обома вже відходить. Усі шанси стати наступним президентом має Гілларі Клінтон, яка перебуває у приязних стосунках з подружжям Ющенків. З Віктором Андрійовичем, як із президентом, співпрацювала в часи, коли була Держсекретарем. Цими днями вона точно зустрічалася з Катериною Ющенко, бо давно з нею товаришує. Зрозуміло, не обійшлося й без обговорення державних справ. І цілком могло пролунати прохання: «Поговори зі своїм. Може б повернувся у крісло прем’єра?»
Ще один нюанс. На сайті Президента України перед його поїздкою до Нью-Йорка анонсували можливі двосторонні зустрічі. Згадки про Гілларі Клінтон там нема! А перемовини відбулися. Повноцінні, у кріслах, на тлі державних прапорів, за участю делегацій. Найімовірніше, сталося це з особистої ініціативи кандидатки у президенти США від демократів. Адже кандидатів двоє, але республіканець такого бажання не виявив. Інтерес є мотив, який спонукає до дії. Гілларі Клінтон могла торкатися питання ротації у кріслі прем’єр-міністра України. Дональду Трампу воно може бути не цікавим. Безсумнівно, все це справа не одного дня. Найімовірніше це все обговорюють уже давно. Бо перших ударів чорним піаром Віктору Ющенку нанесли ще на початку року.
От ми кажемо – можливо, ймовірно, не виключено. Бо бракує точної інформації. А є ті, хто нею володіє через зовнішню розвідку. Тож перенесімося у Москву, щоб поміркувати, що ще антиукраїнського замислила їхня ФСБ.
Чи хотіли б у Кремлі повернення Віктора Ющенка на високу посаду? Однозначно ні! Вони його ще президентом терпіти не могли. І зробили усе, щоб не виграв вибори.
Чи прагне ФСБ тут пакостити? Однозначно так! На те вона й російська спецслужба.
Тільки як ударити по престижу Віктора Ющенка? Він же, мов більярдна куля, нема за що зачепити. До олігархів не належить. Бізнесу не веде, навіть маленької карамельної фабрички не має. На публіці не з’являється. Залишається хіба діяти дотично, через Фонд Катерини Ющенко. Що й зробили!
Московський слід навіть винюхувати не треба. Хто все розпочав? Якась організація з розмитою назвою «Громадська безпека та розвиток», зареєстрована в Херсоні, мов на замовлення, у листопаді 2015 року. А раніше називалася дуже виразно – «Нове слов’янське покоління». Як відомо, усім слов’янським третій рік камуфлюють «Русскую весну». Врешті, й без того від тієї херсонської компанії віє стійким сепаратистським душком. І заяву, розіслану в різні репресивні інстанції, складено напрочуд професійно. Тут «господа» політичні диверсанти прокололися, слід було зробити кілька похибок, бо надто вже стирчать їхні вуха.
Розумію сумнів читачів, бо вони давно нічого не чули про Віктора Ющенка. Але це тому, що не цікавилися. Треба трішки глибше заглянути в Інтернет. Тоді побачите, що Віктор Андрійович веде активну політичну діяльність на міжнародному рівні. Виступає по світу під егідою Мадридського клубу. Ця незалежна організація створена для пропаганди демократії і глобальних змін у суспільстві. До неї входять колишні глави держав та урядів, що відзначилися демократичними реформами. Віктору Ющенку є про що розповісти. Після вторгнення російських загарбників у Грузію 8 років тому, він заявив, що наступною буде Україна. Тоді це мало хто сприймав всерйоз. Але все збулося! Тепер, на думку Віктора Андрійовича, Кремль неситим оком поглядає на Азербайджан. Там є привід ще кращий, ніж Донбас – Нагірний Карабах з досі не вирішеними проблемами.
Чи вам відомо, що 9 березня цього року президент Азербайджану Ільхам Алієв прийняв екс-президента України Віктора Ющенка? А ФСБ про це знає. Як повідомляє Axar.az, «на зустрічі йшлося про важливість Глобального Бакинського Форуму, організованого Міжнародним центром Нізамі Гянджеві, підкреслено, що захід служить справі розширення міжнародного співробітництва». Спецслужба ж, однозначно, має детальнішу інформацію.
Та повернімося в Україну. Де викликає підозру жваве провадження за юридично бездоганною заявою туманної провінційної організації. Копають з небувалою службовою завзятістю! Тут колишні функціонери бандитського режиму розповзаються світом, мов таргани. Але їм у цьому не перешкоджають. А тим, хто ще тут, не надто й поспішають притискати хвоста. Зате слухняно (перед ким?) взялися шукати чорного кота у темній кімнаті, добре знаючи, що його там нема!!!
Дивує ще повна мовчанка президентської Адміністрації. Адже йдеться про престиж хай і колишнього, але теж президента республіки. Все це нагадує ще одного колишнього. Його запитували про кримінальну справу проти Юлії Тимошенко, а він лише безпомічно розводив руками. Мовляв, що я можу? Це ж правоохоронні органи, слідство, суд. Не смію втручатися, у нас демократія.
Ніколи не повірю, що старі схеми втекли з країни разом з Віктором Януковичем. Навіть якщо приймуть Закон «Про скасування телефонного права в Україні», воно буде діяти! Просто стане правопорушенням. А нині за це ніхто не карає. Тим паче, якщо у трубці пролунає: «Хлопці, вам нема чим зайнятися? Я зараз знайду!» Та ні, утримуються. А кожен голос, що утримався, це все одно, що проти. І рішення не проходить. Кримінальна справа розкручується далі.
Знаєте, що найстрашніше? Колись «регіонали» нічого не знайшли, бо йшлося тільки про 100 мільйонів. Зараз ставка вища. На ключову посаду може прийти компетентний, незручний і зовсім неслухняний. Тому, якщо потрібно, то скажуть що знайшли. І тут вже Фонд Катерини Ющенко ні при чому. Хай вибачає, але знала, за кого йде заміж. Он я зробила інакше і маю спокій. Ні, не про Дитячу лікарню майбутнього йдеться. При всій любові до діток. За усю державу образливо, за її долю. А ще трішки за політика, який насправді має лише один гріх перед нацією – не вмів вибирати любих друзів.
Дарина Мур.
Фото uapress.info
