Єднаються через мову та досліджують новий регіон: як у львівському прихистку “Твоя опора” допомагають інтегруватися ВПО.
Станом на кінець березня 2023 року у Львові мешкало 106 тисяч людей, які були офіційно зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Однак, фактично ця цифра є набагато більшою і за різними підрахунками досягає орієнтовно 150 тисяч.
Не всі з цих людей можуть самотужки з перших днів перебування у місті забезпечити себе житлом, роботою, створити для себе гідні умови. Тож багато хто змушений мешкати у тимчасових прихистках.
Як працює один з таких прихистків та як люди, які змушені були покинути свої домівки через російську агресію, адаптуються у новій громаді, розповідає Гал-інфо.
Способи полегшення інтеграції ВПО у нову спільноту
У грудні 2022 року у Львові розпочав свою роботу прихисток “Твоя опора”. Він працює завдяки грантодавцям – це гуманітарна організація CARE, а також Комітет "Солідарність Україна" Fondation de France під головуванням Мішеля Майєтти, завдяки якому були проведені ремонтні роботи у приміщенні прихистку.
Мета закладу – надати дах над головою людям, які змушені втікати від війни, знаходити прихисток у Львові та допомогти їм інтегруватися до нової спільноти.
Зараз у прихистку мешкає 75 людей. Живуть тут як дорослі, так і діти. За весь час роботи заклад прийняв понад 5 тисяч осіб.
Залишаються тут люди здебільшого на кілька тижнів. Адже це транзитний прихисток. Однак, як розповідає його керівниця Любов Возняк, вони мають індивідуальний підхід до кожного, тож бувають випадки, коли мешканці можуть провести у прихистку й кілька місяців. Усе залежить від ситуації, у якій перебуває людина.
“Кожній людині, яка потрапляє до нас, ми надаємо дах над головою, безкоштовне харчування та усе необхідне для життя. У нас є два загальні зали, де люди, які втікають від війни, можуть мешкати, а також окремі кімнати для родин з дітьми. У прихистку ми дбаємо про дисципліну та порядок, безпеку, тож у нас є охорона, камери відеоспостереження у зонах спільного користування. Також, за правилами закладу, заборонено вживати наркотики та алкоголь”, – ділиться Любов Возняк.
Вона додає, що окрім надання житла вимушеним переселенцям, у “Твоїй опорі” дбають про їхню інтеграцію у нову громаду. Для того, щоб полегшити цей процес, у прихистку для дорослих та дітей організовують заняття з української та англійської мов, історії, проводять різноманітні майстер-класи, організовують арт-терапію, заняття з танців для найменших мешканців, а також масаж для людей похилого віку.
Разом з тим, у прихистку працює HR-спеціаліст, який допомагає скласти резюме, знайти вакансії, підготуватися до співбесіди. Тут також є психологи та психотерапевти. Й навіть фахівець, який працює з людьми, що мають залежності. Якщо до організації потрапляє людина, яка мала раніше алкогольну чи наркотичну залежність, а зараз перебуває в ремісії, вона може відвідувати цього фахівця, щоб отримати підтримку та не зірватися.
“Ми дбаємо про те, щоб люди могли якомога повніше інтегруватися у громаду, яка їх приймає, адже це для них великий виклик. Тут відрізняється ринок праці, традиції та культура. Важливо у цьому процесі допомогти, адже навіть ті спеціальності, які більш потрібні на сході чи півдні, на заході можуть не користуватися попитом. Також ми прагнемо руйнувати міфи та упередження, які люди потенційно можуть мати. Для цього у нас є мовні заняття, історія, а також ми організовуємо екскурсії західним регіоном”, – зазначає Любов Возняк.
Керівниця прихистку зауважує, що своїх мешканців “Твоя опора” намагається знайомити з Україною, яку вони могли й не знати. Це дає людям новий досвід, вони пізнають культуру та звичаї, спілкуються з місцевими мешканцями й, таким чином, розвіюють міфи, які, зокрема, могла нав'язати російська пропаганда.
Українська мова як засіб адаптації та єднання
Водночас, крім екскурсій та інших занять, велику роль в адаптації вимушених переселенців відіграють заняття з української мови, адже її знання – це запорука того, що мешканці прихистку зможуть знайти роботу та вільно спілкуватися у новому для себе середовищі.
У прихистку “Твоя опора” для дорослих та дітей відповідні уроки кілька разів на тиждень проводить філологиня, голова ГО “Освітньо-європейський центр Феодосії Колесник” Феодосія Колесник.
Жінка від початку повномасштабного вторгнення організувала у Львові для переселенців проєкт “Говори українською, бо живеш на своїй землі!”, а тепер долучилась і до роботи прихистку.
“За час нашої спільної роботи я помічаю, що результат є. Люди відвідують заняття із задоволенням, їм легше спілкуватися, вони поступово переходять на українську. Це також насправді хороша підтримка, бо люди мають можливість відволіктися, переключити увагу, поспілкуватися між собою” – ділиться Феодосія Колесник.
Вона зауважує, що на заняттях вони розглядають не тільки граматичні теми, вивчають лексику, а роблять акцент перш за все на тому, що буде корисно у повсякденному житті, розмовній практиці, а також вивчають культуру, звичаї, традиції, історію України. Разом з тими, хто долучається до занять, вони читають українську літературу, знайомляться з музикою, кінематографом, переглядають відео.
“Я бачу, що є багато упереджень щодо цих людей, але насправді важливо враховувати контекст, у якому вони перебувають. Багато є тих, хто старається та вчить мову, але варто усвідомлювати, що це не буде швидко. Потрібен час і треба враховувати стан, у якому перебувають люди. Не так легко після пережитого стресу змінити мову спілкування”, – наголошує філологиня.
Підтримують її у цьому і ті, хто відвідує мовні заняття. Люди, які змушені були покинути свої домівки через війну, а тепер у Львові починають життя з початку і покращують свої навички володіння українською, зізнаються, що перехід часом дається їм важко, але вони розуміють його важливість.
Одна з учасниць заняття, Світлана, переконана, що мова – об'єднує. Вона каже, що перехід на українську – це можливість показати спротив ворогу, висловити свій протест. І хоч як би важко їй не було, вона буде намагатися говорити саме українською.
“Я пам'ятаю ранок 24 лютого. Дві ракети влучили поблизу нашого будинку, вибило вікна. Тоді для мене російська мова померла. Мені важко було писати, читати російською, тому я перейшов на українську. Я відчуваю, що ненавиджу російську мову. Це така злість. Ракети, які летять на нас, усі ці руйнування, кількість людей, які загинули й постраждали. Я не знаю, як після такого можна говорити російською. Я згадую своє місто, як люди плакали 24 лютого. Країна-агресор просто знищує український народ. Я не розумію, як після цього можна слухати російські пісні, читати російською, дивитись їхні відео”, – каже Кирило, якому довелося покинути рідний Лисичанськ на Луганщині та адаптовуватись у Львові через агресію росіян.
Він та інші учасники мовних занять, які тепер починають своє життя у Львові та знайшли дах над головою у прихистку “Твоя опора”, акцентують, що попри те, що переходити на українську – це доволі складно, кількість допомоги та підтримки для вимушених переселенців зменшується, знайти роботу та житло за доступні кошти – це теж великий виклик, вони впевнені у тому, що зробили правильний вибір.
Підготувала Олеся Філоненко
