Як вже писало Гал-інфо, у генерального директора Львівської галереї мистецтв Лариси Разінкової 31 липня цього року закінчується контракт. Хто б не став її наступником, йому справді доведеться рятувати спадщину Бориса Возницького. Бо наразі маємо таку ситуацію, що поки ми на словах ратуємо за цю спадщину, вона фізично руйнується.
Трагічний символ цього руйнування у львів’ян під носом. Це головне приміщення Галереї, що у Львові на вул. Стефаника. Це розкішна будівля палацового типу буквально на очах перетворюється у руїну.
Далі Палац Потоцьких. Якщо його обійти, то там можна побачити терасу, яка перекрита перепрошуємо, звичайною цератою. Під терасою – фонди… Так триває роками.
Власне, якщо Галерея мистецтв деградуватиме таким темпом, то незабаром і славні львівські замки доведеться рятувати від дощу звичайно клейонкою. Візьмімо Олеський замок. Там нещодавно повісили величезне батальне полотно художника Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем», відреставроване коштом Польщі. І що? Ще трохи і дах над цією грандіозною картиною потече. І церата не врятує.
Напроти Олеського замку маємо монастир, який нині Галерей використовує як фондосховище. Там висять ще два батальні полотна - «Битва під Хотином» і «Битва під Клушино». Дах протікає, на стінах – цвіль і на картинах теж. Треба робити щось негайно.
Вже мовчимо про нашу національну ганьбу – це Підгорецький замок у тому ветхому стані, у якому він нині перебуває. Роками нічого не робиться. Більше того, останнє реставраційні роботи тут виявились такого низького рівня, що більше завдали шкоди аніж користі.
Звісно, потрібні, гроші, гроші і ще раз гроші. Де їх взяти? Є кілька джерел. Насамперед це кошти, що їх отримує від держави і заробляє сама Галерея. Де вони? Склалась просто парадоксальна ситуація. Потік туристів до Львова щороку зростає, а спадщина Возницького кожен рік стає все більш загроженою. Причина одна: гроші, які отримує галерея, бездумно і бездарно розтринькуються і, навіть, розкрадаються. Зокрема, Галерея обросла відділами-музеями, в багатьох з яких, по суті, нема, жодного цінного історичного експонату. Скажімо, Музей архітектури стародавнього Львова. Тут одні паперові макети, а на його утримання щороку витрачають дясятки тисяч гривень.
Музей П’ятничанська вежа (у с. П’ятничани). Подинокі відвідувачі. Є кілька експонатів. Знову ж таки, величені витрати на утримання.
У Жовківському замку галерея має відділ. Це дві кімнати, у яких відбуваються тимчасові виставки. Хтось би полічив, наскільки Галереї ефективно платити за них? Чи не краще ці кімнатки передати Жовківському історичному заповіднику, а на зекономлені гроші відремонтувати опалення у палаці Потоцьких. Саме так. У Палаці Потоцьких відносно нова ситема опалення чомусь перебує практично в аврійному стані. Чому так сталось і хто за це має відповісти? На ці питанняч, зокрема, доведеться шукати відповіді новому директорові Львівської галереї мистецтв.
І це ще далеко не все. Є музей-відділення у Жидачеві. Зроблений «у найкращих традиціях» 50-60-их років минулого століття. Споруда стара, без гідроізоляції. Експонатів обмаль, цінність їх сумнівна, глядачів – ще менше, а обслуга – ціла футбольна команда, а звідси і величезні витрати.
А у Меморіальному музеї-майстерні Теодозії Бриж, що у Львові і що також є відділом Львівської галереї мистецтв, взагалі жодного експонату галереї, всі - у приватній власності. Який у цьому інтертес Галереї, годі збагнути. Одна людина у штаті цього музею, і десятки тисяч гривень йдуть на оплату за газ і світло.
Взагалі з оцими приватними експонатами, які виставляють у приміщення Львівської галереї, маємо трагікомічну історію. Скажімо, із тими приватними виставками-музеями, які є у замках Галереї. Не кажемо про їхню культурно-естетичну цінність. Але чи ви знаєте, де осіла скандально відома, так звана корона Короля Данила – в Золочівському замку. Власник цієї корони ще організував кілька виставок-музеїв у інших замках. Одну – в Підгорецькому, який не введено в експлуатацію. Іншу – в Олеському. Цікаво було б довідатись, скільки від тих виставок заробила Галерея і чи вдасться їй за ці кошти компенсувати репутаційні втрати. Адже люди приїздять насамперед оглянути замки. При цьому потік туристів чимраз стає дужчим. Однак наші замки за такого урядування - це просто сироти, приречені на повільну голодну смерть.
Інше джерело коштів для Львівської галереї мистецтв – це міжнародна допомога і фонди. І як тут не згадати історію про те, як кілька років поспіль українські та польські мистецтвознавці не можуть порозумітись, де мають висіти дві відомі картини художника Мартіно Альтомонте. Йдеться про полотна «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами». Нині їх, як ми вже згадували, експонують в Олеському і Золочівському замках на Львівщині. Варшава і Київ наполягають, щоб їх перевезли у діючий римо-католицький костел св. Лаврентія у Жовкві на Львівщині, для якого вони і були написані. Мистецькі діячі Львова і керівництво Галереї мистецтв – проти. Мовляв, це пропольський інтерес. Але до чого тут це? По-перше, це наша спільна історія, по-друге, Жовква – це Україна, по-третє, поляки пропонують щедрий компенсаційний бонус. Зокрема, готові власним коштом відреставрувати дві інші батальні картини ( «Битва під Клушино» і «Битва під Хотином»), а також мають намір відремонтувати дах Олеського замку та згаданого вже монастиря, що поруч і в якому розміщено загрожені цвіллю фондосховища Галереї. До того ж сам костел готовий платити галереї за експонування цих баталій кілька тисяч доларів щорічно.
Але і це не вся проблематика, яка постане перед новим директором Львівської галереї мистецтв. Можна зібрати і заощадити мільйони гривень, але якщо новий директор не зіпреться у своїй роботі на національно свідомих і морально стійких фахівців, мистецтвознавців, музейників високого класу, то ті всі гроші знову будуть розтринькані, розкрадені, а наші замки залишаться з дірявими дахами. І почати новому директорові слід буде із себе. Адже чотири заступники у директора Львівської галереї мистецтв на фоні загальної біди – це явне заробітчанство і скандал.
Насамкінець перелічимо претендентів. Це насамперед нинішній гендиректор Лариса Разінкова, яка була призначена на посаду 31 липня 2012 року тогочасним Міністром культури України Михайлом Кулиняком. Зокрема, з проханням призначити саме її зверталися до тогочасного президента Януковича імениті художники, письменники, музейники, громадські діячі Львова.
Ще одним претендентом тоді ж на цю посаду був головний хранитель фондів Львівської галереї мистецтв Ігор Хомин. (Знову ж таки, 2012 року зо чотири десятки працівників Львівської національної галереї мистецтв навіть скерували лист-звернення до Міністерства культури з проханням призначити на посаду генерального директора Львівської національної галереї Ігоря Хомина).
Додамо, що Ігор Хомин працює у Галереї з 1975 року. Тепер обіймає посаду головного хранителя фондів. Свого часу Борис Возницький поставив його у кадровий резерв на заміщення посади директора Галереї.
Також у 2012 році претендентами на посаду називали Оксану Козинкевич та Галину Дорощук.
Ще двох претендентів у 2012 році висунула Асоціація музеїв Галичини. Це Романа Чмелика, директор Музею етнографії, та Ігоря Тимця, директор Історико-краєзнавчого музею у Винниках.
Як розповіли тоді ж Гал-інфо власні джерела, Асоціація музеїв Галичини по суті не працювала десять років і несподівано активізувалась щойно звільнилась посада директора Львівської галереї мистецтв.
Ще одним претендентом на цю посаду у 2012 році був редактору журналу «Ї» Тарас Возняк.
Цьогоріч серед ймовірних претендентів прізвищ менше - Лариса Разінкова, Ігор Хомин, Оксана Козинкевич. Водночас очевидно, що цей список далеко не повний, до того ж на посаду директора Львівської національної галереї мистецтв можуть, як і у 2012 році, претендувати особи зовні.
Андрій Возний.
