Новини Львова: Сексизм вголос. Що не так з деякими львівськими виданнями

Поки одні видання сумлінно дотримуються стандартів і ретельно підбирають слова, інші — тонуть у сексизмі, некоректній лексиці і прямих образах.

Інститут масової інформації в 10 регіонах моніторив новини на питання наявності в них мови ворожнечі загалом та ворожнечі до представників етнічних груп зокрема. У Львові проаналізували контент 5 онлайн-видань (Zaxid.net, Вголос, Твоє місто, Львівський портал та Варта1) в період 1-5 червня. Ми прагнули дослідити те, наскільки повноцінним є представлення національних меншин в онлайн-ЗМІ (спойлер — неповноцінним), який відсоток мови ворожнечі у цих новинах. Крім того, звернули увагу на те, хто є об'єктами мови ворожнечі — можливо, представники маргіналізованих груп, носіїв певних релігійних переконань, учасники війни з Росією, внутрішньо-переміщені особи, представники ЛГБТ або окремих професій. І те, яким чином ця мова ворожнечі проявилася — через некоректні висловлювання, оціночні судження, відсутність балансу або іншими способами.

Новин про етнічні групи в означений період було менше 1%. (13 з 1641 новин). Аналогічне дослідження ми проводили в серпні 2019 року і тоді показник був на тому ж рівні (1,1%). Не всі видання говорили про національні меншини — 1-5 червня такі новини були зафіксовані лише на «Вголосі» (переважна більшість згадок) та zaxid.net. Згадувалися росіяни (5 новин), болгари, азербайджанці, поляки, білоруси, роми, євреї, румуни, кримські татари (по 1 матеріалу).

Відсоток новин про етнічні групи з мовою ворожнечі був доволі відчутним — 31% від усіх новин про нацменшини. Це матеріали «Вголосу» з цитуванням записів у блозі шоумена та політика Сергія Притули, який звернувся до росіян з емоційною промовою про різницю між українцями та росіянами, але видання вирішило закцентувати на означенні «фашисти», що і винесло у заголовок («То хто ж фашисти?»: Притула раптово заговорив російською та звернувся до окупантів (відео)). Інше відео Сергія Притули також викликало у «Вголосу» бажання його процитувати («Розніс» росіян вщент: Притула викликав справжній ажіотаж в мережі новим відео») і вдатися до узагальнень всіх росіян і жителів ЛДНР. А у повідомленні про боксерську кар'єру ексфутболіста Алієва, акцент було зроблено не на спортивних якостях, а на тому, як він назвав коментатора з Росії, що є проявом мови ворожнечі («М*скаль, готуйся, буду тебе знищувати»: Алієв жорстко пригрозив коментатору з РФ»).

Традиційно з упередженнями та вживанням не коректної лексики писали про ромів: «Оточили у пішохідному переході та пограбували: у Києві банда циган напала на пенсіонерку (фото)».

Мова ворожнечі застосовувалася і щодо інших груп населення. 2,75% матеріалів від усіх новин за 1-5 червня містили оціночні судження або некоректну лексику щодо представників окремих професій, вікових груп, представників ЛГБТ спільноти і окремо щодо жінок (в серпні 2019 року цей показник становив менше 1%). Левова частка таких новин з сайту «Вголос», але двічі зашкварилася і «Варта1».

Зафіксована певна агресія до представників окремих професій: поліцейські («Му*аки не дають жити!»: чоловік прокляв поліцейських і скоїв страшне самогубство у прямому ефірі»), медики («Бабуся істерично ридає, а санітарка кричить: «С**а, як пере**у, то не встанеш!» Мережу шокувало відео з лікарні»), водії («Мнє пох**: маршрутчик цинічно принизив дружину загиблого воїна, ветерани АТО обурились»). І питання не в тому, були винні представники тих чи інших професій, справедливі до них претензії чи ні. Справа у тому, наскільки коректно та неупереджено медіа подали інформацію. Завдання ЗМІ транслювати інформацію, а не навішувати ярлики та розпалювати ворожнечу. Питання викликає і використання некоректної лексики у заголовках. Це, звичайно, привертає увагу читачів, викликає емоції, але перетворює медіа у «жовте видання».

В таких матеріалах не обійшлося і без перекручувань та невідповідності заголовку і тексту. Наприклад, з заголовку про санітарку склалося враження, що ця фраза — звертання медпрацівниці до літньої жінки. Втім, в тексті є пояснення: «Одна із санітарок зі скаженим криком та лайкою накидається на того, що знімає це відео та виганяє його з цієї палати зі словами: «Так, вивалюй звідси. Бл***, вивалюй, йди нах*р звідси! С**а, зараз як пере**у, то не встанеш! Геть звідси!».

Ще одна проблема — узагальнення. Негативні конотації щодо конкретних представників професій чи окремих груп переносилися на всіх. Наприклад, з новини «Вирішили заробити: стали відомі моротошні подробиці жорстокого вбивства на Київщині, яке скоїли військові (фото)» могло скластися враження, що військові за визначенням можуть скоїти злочин. В тексті новини є пояснення: «Вбивцями виявилися два солдати-контрактники, які служили у військовій частині, яка знаходиться в селі Данилівка Васильківського району Київської області». Втім, у заголовку недоречне узагальнення. Узагальнення також було у новині з критикою людей, які не вивчили української: «Людина, не здатна засвоїти державну мову країни, в якій живе — дебільна і не потрібна!: професор КНУ зробив розгромну заяву». Цитування допису професора Масляка з фейсбуку з оціночними судженнями і некоректною лексикою подалося як новина: «Людина, яка не здатна засвоїти державну мову країни, в якій живе чи збирається жити, є дебільною. А дебіли ніде не потрібні. Крім, звичайно, пострадянських країн. СРСР, в останні роки його існування, навіть газета «Правда» називала «Країною дурнів», дослівно – «Страна дураков». СРСР розпався, але дурнів не стало менше. Більш того, мільйони розумних, освічених і конкурентоспроможних людей виїхали за кордон. Внаслідок цього концентрації дурнів на квадратний кілометр території зросла ще більше. Це неспростовний факт». Нарватися на критику можна було і ні за що, достатньо бути… Раком чи Рибою («Живуть фантазіями і нічого не роблять: астрологи назвали найледачіші знаки Зодіаку»).

«Вголос» опублікував 2 матеріали зі згадкою представників ЛГБТ спільнот і в обох використав некоректну лексику «геї» та транслював певні упередження щодо представників сексуальних меншин, зокрема щодо усиновлення дітей («Пропагує геїв: Лобода в Росії потрапила в гучний скандал, може залишитися без грошей», «Якщо не проголосуєте за Путіна, дітей захоплять геї»: у Росії шокували агітаційним відео»).

Близько 70% від усіх матеріалів з мовою ворожнечі стосувалися жінок, всі вони знайшлися на «Вголосі». Окремо оцінювали те, якими матерями є героїні новин. Непоодиноке вживання означення «горе-матері»: «Хотіла спеціально вбити синочка?» На Полтавщині горе-матір зламала шию 5-місячному малюку», «Повзла, бо не могла ходити: на Донбасі горе-матір провчила малолітню доньку і прикувала її на ланцюг (фото)», «Кидала об диван та гамселила з усієї сили «Як ти заї**в»: мережу шокувало відео, на якому горе-матір знущається з дитинки (18+)» тощо. І тут справа не в тому, наскільки винні чи не винні ці жінки (це питання правоохоронних органів та соціальних служб), а в тому, чому подібні матеріали стали приводом для новин? Або матеріал «На Львівщині два роки неповнолітню дівчину використовують для сексуальних послуг» («Варта1»), що повністю ґрунтується на дописі у соцмережі — яка мета цієї публікації, окрім того, щоби повісити ярлик і викликати емоції? «Неповнолітня кобіта», «у розмові видно, що дівчина не зовсім «повносправна»», «дівчина живе з бабцею, яка їй не рідна і якій, зі слів дівчини, на неї глибоко начхати», «новороздільське бидло», «гучна компанія дружків», «горе-Марічка», «горе-дівчина», «конкретне бидло у неадекватному стані», «бідося» — це лексика для блогу чи художнього твору, але не для новини. Не відповідало стандартам і означення «бабця», вжите в іншому матеріалі («На Буковині бабця проїхалася на драбині тролейбуса (відео)»).

Об'єктивація жінок — вони не є повноцінними героїнями, а підставками для грудей та сідниць:

Такі матеріали стосувалися не лише поп-зірок чи представниць шоубізнесу, але і жінок у політиці. «Вголос» говорив про політикинь із відчутною зневагою та в некоректній термінології:

Через провокативні заголовки та цитування коментарів користувачів соцмереж формується уявлення про несерйозність жінок у політиці. Крім того, складається враження, що для жінки-депутатки головне зовнішнішній вигляд та коректний дрескод, а не законодавчі ініціативи. Втім, медіа часом зосереджуються більше на невдалих фото, дорогому одязі, спілкування з колегами-чоловіками, ніж на діяльності політикинь.

Медіаекспертка Ірина Земляна вважає, що такі публікації доводять, що сексизм є проблемою, що не вирішується досягненнями жінки чи її суспільним статусом: «У жінці вперто відмовляються бачити професіоналку й оперують тільки середньовічними стереотипами щодо неї. Визначальної шкоди це завдає саме через поширення таких неетичних матеріалів через медіа». Вона радить журналістам більше зосереджуватися на діяльності політикинь, їх професійних досягненнях, що власне і має значення, а не використовувати стереотипи щодо жінок. На думку експертки, щоби зменшити подібні прояви, треба розвивати жіноче лідерство, сприяти жіночим ініціативам і лобіювати прийняття Стамбульської конвенції.

На думку головної редакторки сайту «Жінки — це 50% успіху України» Лесі Ганжі, причина будь-якого хамства, і сексизму в тому числі, є брак культури і виховання. «Кримінального покарання за сексизм у нашому законодавстві немає, а от роз'яснювальну роботу проводити треба. Робити це можна або тихо, або голосно. Не кожна хамська витівка заслуговує на те, щоб її надавати їй публічності, але за особливо кричущі випадки треба — фігурально — бити по губах: робити зауваження, пояснювати, у чому саме у цій фразі чи вчинку полягає сексизм, чому компліменти з розряду «Ви така розумна, хоч і жінка» — зовсім не компліменти, писати роз'яснювальні пости у соцмережах, шерити це у феміністичні й медійні спільноти», — вважає вона.

Цікаво, що уїдливості журналістів та користувачів соцмереж вистачило і на політиків: Олександра Ткаченка назвали «скандальним нардепом», Михаїла Саакашвілі звинуватили в істериці, а Святославу Вакарчуку дісталося більше за всіх — його охарактеризували як «безхребетне малоросійське л*йно». Але що цікаво, чоловіків-політиків критикували за діяльність чи бездіяльність, а не за зовнішній вигляд чи дорогий одяг.

Довженко Марина

регіональна представниця ІМІ у Львові

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

НА ГОЛОВНУ