Гентський вівтар був замовлений мером Гента Йосом Вейдтом – саме він та його дружина Елізабет зображені на бокових стулках.
Про те, як і чому з’явився Гентський вівтар, які події вплинули на його сучасний стан та чому реставрація триває вже сім років і зовсім не добігає завершення читайте у матеріалі Стефанії Демчук на "Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій" у Facebook.
Розпочав роботу над вівтарем Губерт ван Ейк. Як вважають дослідники, йому належить загальний задум. Після смерті Губерта у 1426 році завершити вівтар було доручено Яну ван Ейку. 6 травня 1432 р. вівтар було урочисто встановлено у відведеній для нього капелі.
Вже з XVI століття творіння ван Ейків пережило свій перший (невдалий) напад. У 1566 році іконоборці увірвалися у собор Св. Бавона, однак ченці встигли сховати вівтар від їх рук. Не оминули його і Наполеонівські війни. Чотири центральні панелі поліптиху були вивезені Наполеоном до Франції та експонувалися у Луврі у 1794 – 1815 роках. Вони недовго пробули в Генті – вже у 1816 6 з 8 бокових панелей було продано і вони, згодом, опинились в Берліні, в музеї Кайзера Фрідріха. Повернення стулок до Бельгії було забезпечено, зрештою, статтею 247 Версальського мирного договору 1919 року. Гентський вівтар був одним з п’яти творів мистецтва, згаданих окремо.
У ХХ столітті вівтар теж пережив чимало. У 1934 році дві стулки – «Св. Іоанн Хреститель» та «Праведні судді» – було вкрадено. Якщо першу вдалось повернути, то місцезнаходження другої невідоме до сьогодні. Щоб її замінити була виготовлена копія, яку тепер і бачать глядачі. У часи Другої Світової війни вівтар був під загрозою знищення. Спочатку Гітлер наказав перевезти вівтар до Нойшванштайну, а потім його довелось сховати у сольових шахтах, а це, звісно, не найкраще місце для творів мистецтва. Температура та вологість призвели до потемніння лаку та пошкодження фарби.
У 2012 році було вирішено провести реставрацію вівтаря. Розрахунковий кошт склав 1 млн. євро, але бюджет був вичерпаний ще протягом перших років. На сьогодні, реставрація триває вже сім років і ще не добігла свого завершення. Результати першого етапу були представлені на виставці у 2016 році, а дізнатись, що було зроблено під час другого етапу можна буде на початку 2020 року. Третій етап розпочнеться у 2021 році.
Ґрунтовну реставрацію вівтаря неможливо було б уявити без технології, яка отримала назву Macro X-Ray Fluorescence (макро рентгенофлуоресцентний аналіз, MA-XRF).
Це метод, який використовується для аналізу неорганічних матеріалів (скло, метал, кераміка) та неорганічних пігментів у поліхромних творах мистецтва. Ця методика, розроблена університетом Антверпену та Технічним університетом Делфту, дозволяє швидко візуалізувати розміщення хімічних елементів на аналізованій поверхні. Пристрій за один раз може відсканувати ділянку 60х57 см. Потім спеціальна програма перетворює отримані дані на зображення.
У чому переваги сканера MA-XRF?
По-перше, метод є неінвазивним – нема потреби брати зразок фарби чи лаку на аналіз. По-друге, компактність та мобільність апарату дозволяють досліджувати картини in situ, тобто у місцях їх збереження. Це знижує ризики для твору мистецтва та, водночас, вартість аналізу – транспортування картин та усе, що з ним пов’язано, коштує дорого. Таким чином, можна дослідити більшу кількість творів за меншу ціну. По-третє, комплексність отриманих після дослідження даних. По-четверте, доступність даних для інтерпретаціями не-спеціалістами у царині хімії: візуалізація результатів дозволяє реставраторам та історикам мистецтва швидко осягнути стан збереження картини, історію її реставрації та змін, розподіл оригінальних та більш пізніх пігментів тощо.
Хто приймає рішення відносно ходу реставрації? Які шари «знімати», а які залишити?
Це не одна людина, але міжнародний комітет знавців різного профілю – куратори, історики мистецтва, реставратори-консерватори, хіміки, директори та наукові співробітники музеїв. Інколи, коли сканування демонструють, що оригінальний шар фарби занадто пошкоджений, реставратори залишають більш пізню ретуш. Однак цього разу оригінальний фарбовий шар був у дуже доброму стані (збереженість 95%), тому комітет вирішив зняти усі пізніші нашарування.
Реставрація, однак, просувається повільно, оскільки площа вівтаря – вражаюча, як і складність роботи. Впливає на її хід і зміна реставраторів – мало хто може працювати десяток років над одним проектом.
Що ж сталося з ягням?
Перші спроби реставрації вівтаря були здійснені ще у XVI столітті художниками Яном ван Скорелом та Ланселотом Блонделем в межах профінансованої Карлом V Габсбургом кампанії по відновленню церков та їх майна. Відтоді вираз обличчя ягня, його вуха та тіло зазнали суттєвих змін – ягня поповнішало, набуло більш анімалістичних рис і відверто почало скидатися на дорослу вівцю. У 1951 році, коли вівтар був зібраний до купи після усіх поневірянь під час Другої Світової війни, була проведена нова реставрація. Після неї ягня вже мало чотири вуха – два оригінальні та два – ренесансних. Лише зараз воно повернулось до того стану, яким його задумували ван Ейки.
Чому ж оригінальне ягня нас так бентежить?
По-перше, вираз його «обличчя». Насправді, усі, хто колись бачили ягня, запевнять, що ван Ейк пішов далеко від природи, зображаючи своє. Якщо Мона Ліза відома загадковою посмішкою, то ягня ван Ейка може здобути популярність своїм неймовірно осмисленим поглядом. Художник так зробив не через те, що ніколи не бачив ягнят. Тут варто пам’ятати, що це не просте ягня, але Містичний Агнець з книги Одкровення: «і ось, посеред престолу і чотирьох тварин і посеред старців стояв Агнець, ніби заколений» (Одкр. 5:6). Саме Агнець має зняти шість печатей, після яких почнеться Страшний Суд. Саме тому Ягня дивиться на глядача як Судія, ніби закликаючи до іспиту совісті. Цей змістовий нюанс було втрачено після реставрацій і відновлено зараз.
Більше про дослідження Гентського вівтаря читайте тут: Van der Snickt G. Et al. Large-Area Elemental Imaging Reveals Van Eyck's Original Paint Layers on the Ghent Altarpiece (1432), Rescoping Its Conservation Treatment. Angewandte Chemie. 2017, 56, 1-6. DOI: 10.1002/anie.201700707
Рекомендуємо чудовий сайт, де можна побачити Гентський вівтар та інші твори Яна ван Ейка зблизька, почитати про хід реставрації та подивитись на наявні результати.
