З початку повномасштабного вторгнення Росії майже кожен громадянин України тим чи іншим чином долучився до оборони країни — хтось взяв зброю до рук, хтось почав надавати медичну та психологічну допомогу, виготовляти маскувальні сітки чи опікуватися внутрішньо переміщеними особами.
Неабияку роль у цьому процесі зіграли й громадські організації, які направили свої зусилля на допомогу в усіх доступних сферах та досі продовжують докладати всіх можливих зусиль для перемоги України.
Про життя громадського сектору під час війни, зміну пріоритетів у роботі та комунікацію з владою говоримо з керівницею Офісу міжнародного фонду “Відродження” у Львові Оксаною Дащаківською.
Як громадський сектор відреагував на початок повномасштабного вторгнення
За спостереженнями Оксани Дащаківської, після початку повномасштабного вторгнення у громадському секторі було дві найпопулярніші реакції. Першим імпульсом була турбота про власну команду та своїх близьких — громадські активісти, як і будь-які інші українці, намагалася подбати про безпеку свого кола людей. Другим фокусом одразу стала допомога військовим — багато зусиль було направлено на те, щоб забезпечувати військових усім необхідним для того, щоб вони могли захищати країну.
“Схожі реакції були не лише у досвідчених активістів, а й у тих, хто тільки долучився до громадського руху. Кожен і кожна, усі представники громадянського суспільства, намагалися та шукали можливості допомогти. Насправді для мене повномасштабне вторгнення стало можливістю перевинайти людськість, турботу. Саме це дало можливість з'явитися волонтерським кухням на вокзалі, тим, хто готовий слухати історії, відкривати склади з гуманітарною допомогою, шукати логістичних партнерів. Усі працювали на те, щоб можна було надавати потрібну допомогу”, — ділиться Оксана Дащаківська.
Вона додає, що повномасштабне вторгнення стало ситуацією, коли серед реакцій “завмри, біжи та бийся” суспільство обрало битися. Кожен став битися своїм способом тут і зараз, за своїх людей, виявляючи турботу та людяність. Щобільше, ця реакція була характерна не лише громадському сектору, вона постала на національному рівні.
Як війна змінила пріоритети роботи громадського сектору
Міжнародний фонд “Відродження” — одна з найбільших українських організацій, що з 1990-го року розбудовує в Україні відкрите суспільство де кожен почуває себе гідно, де громадяни включені у творення держави, а влада є прозорою та відповідальною. Фонд працює над розбудовою України, в якій права людини надійно захищені, а позитивні зміни працюють на благо громадян. Повномасштабне вторгнення не змінило цих цінностей організації, однак змусило переглянути пріоритети у роботі.
“Для нас повномасштабне вторгнення стало моментом актуалізації того, що ми маємо, як ми працюємо та чим можемо допомогти. Це були турбулентні часи. Фонд дбав про свою команду і наших партнерів. Ми чітко розуміли, що ті проєкти, які вже діяли, на якийсь час можуть втратити актуальність, тому запропонували громадським організаціям бути сміливішими щодо того, як вони розпоряджаються коштами”, — розповідає Оксана Дащаківська.
Крім турботи про команду та партнерів, пріоритетом стала робота з організаціями, які допомагають військовим та внутрішньо переміщеним особам.
“Маючи певну експертизу та досвід у цих питаннях, ми також намагалися вже тоді планувати на крок вперед. Ми аналізували, як може змінитися економіка, з якими потребами люди переїжджають, що їм потрібно для кращої інтеграції. Навіть на початку повномасштабної війни ми вже думали про аналітику, про зміни, які нас очікують, і те, як ми будемо з цими змінами працювати”, — додає Оксана Дащаківська.
Разом з тим, оскільки фонд “Відродження” належить до мережі відкритого суспільства, в організації орієнтувалися не лише на роботи всередині країни, а одразу думали й про те, як працювати над адвокацією інтересів України на міжнародній арені. Так, у фонді з'явився напрямок, який називається “Міжнародна солідарність з Україною”, та працює над питаннями адвокації українських інтересів.
Профільні завдання під час війни: чи є місце поверненню до основ діяльності
Поступово, коли перші місяці повномасштабного вторгнення минули, а війну почали усвідомлювати як нову нормальність, громадські організації почали повертатися до своїх першочергових завдань та місій. Фонд “Відродження” не став винятком у цьому процесі.
“Ми зрозуміли, що варто також пам'ятати про свою місію. Нам як громадянському суспільству треба давитися трошки вглиб подій, які відбуваються. Сьогодні історія, яку ми маємо, — це не лише про оборону. Це також і про редизайн нашого суспільства, зокрема новий інституційний дизайн української держави. Ми хочемо, аби ця держава була людиноцентричною, сповідувала демократичні цінності, звертала увагу на людей, для яких вона існує, аби вона була прозорою та підзвітною. З огляду на це, ми й почали повертатися до своїх профільних завдань”, — пояснює Оксана Дащаківська.
Водночас, як акцентує керівниця фонду “Відродження” у Львові, було зрозуміло, що для успішної роботи неможливо ігнорувати контекст, у якому доводиться працювати. Так, цілі організації були певною мірою перепрочитанні. Зокрема, фонд “Відродження” зосередив свої зусилля над роботою щодо інструментів деокупації й справедливості, документуванням злочинів війни, зміною правоохоронної системи та системи правосуддя України, над рішеннями щодо міжнародного правосуддя для України. Це зумовлено тим, що для довгострокових цілей організації, для демократичних змін, Україні потрібне буде досягнення справедливості та правосуддя щодо жертв війни.
Як громадські організації працюють через півтора року після початку повномасштабного вторгнення
Перша реакції піднесення та готовність битися у суспільстві була важливою. Відчуття енергії, адреналіну та готовність багато працювати зіграла визначну роль. Проте, звичайно, через півтора року війни ситуація дещо змінилась, з'явилося виснаження, тож громадським організація доводиться шукати нові підходити у своїй роботі.
“Ми бачимо, що в громадському секторі зростає запит на професіоналізацію, зокрема управлінських процесів. Багато організацій, які виникли з повномасштабною війною, були великими гуманітарними організаціями, мали своїх логістичних партнерів. Зараз вони мусять переглядати свою роботу, бо деякі процеси вже налагодила держава та інші організації. Доводиться думати, яка організація роботи потрібна зараз, скільки працівників, які цілі актуальні наразі”, — розповідає Оксана Дащаківська.
Іншим важливими аспектом роботи громадських організацій зараз вона вважає тяжіння до більшої сфокусованості у своїй діяльності. Повномасштабна війна розширила і без того доволі широкий спектр завдань і напрямків діяльності громадських організацій, тож зараз настав момент пошуку більшої сфокусованості у своїй роботі.
Крім того, наразі громадські організації стали більш відкритими до партнерств та співпраць. З'явилося бачення, що досягати багатьох цілей легше, коли є розуміння, хто працює з тобою разом. Почали виникали певні коаліції, партнерські організації між волонтерами, які об'єднують зусилля, зокрема для збору коштів. Активно народжуються нові мережі співпраці.
“Також зростає запит саме на інституційну підтримку роботи громадських організацій. Попри те, що громадські організації досить активні, вони потребують ефективнішої комунікації з владою та безпосередньо з громадянами”, — додає Оксана Дащаківська.
Водночас громадські організації продовжують активно розвиватися та потребують збільшення кількості людей, які готові працювати в громадському секторі. Можливо, незабаром варто очікувати нової рекрутингової хвилі щодо пошуку людей до громадських та волонтерських організацій.
Громадські організації та влада: що потрібно знати про взаємодію під час війни
Початок повномасштабної війни був великим викликом та стресом. Була потреба в активних та сильних громадянах, які здатні організовувати необхідну допомогу. Влада у цей період стала доволі відкритою, проводила зустрічі та всіляко співпрацювала з громадськими організаціями та волонтерами.
“Зараз з огляду на те, що влада має більше інформації, вона почала повертати собі цілісність. На відміну від інформування, за яке влада переважно відповідала на початку війни, наразі вона прагне координувати процеси. Поки що не йдеться про глобальні зміни, але якщо раніше влада створювала відкриті майданчики для комунікації, тепер є тенденція до співпраці з коаліціями громадських організацій, які звучать одним голосом”, — ділиться Оксана Дащаківська.
Вона наголошує, що це зовсім не означає, що громадські організації мають досягати тотального погодження у своїх поглядах та цілях, однак варто прагнути налагоджувати взаємодію, щоб мати можливість представити виважені позиції.
Матеріал підготовлено для проєкту «Київський Діалог: Створення в українських регіонах соціального капіталу для громадських ініціатив, орієнтованих на реформи» за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.
