Сьогодні у світі відзначається День державної служби ООН та Міжнародний день вдів, в Україні - річниця оприлюднення першого Універсалу про автономію України.
День державної служби Організації Об’єднаних Націй проголошений на 57-й сесії ГА ООН згідно з резолюцією від 20 грудня 2002 року на відзнаку внеску державної служби в процес розвитку. ООН закликала держави-члени організувати в цей день спеціальні заходи для висвітлення значення державної служби в житті суспільства, внеску в процес його розвитку, проводити нагородження державних службовців, а також орієнтувати життєві інтереси молоді у напрямку ухвалення рішень щодо кар’єри державного службовця. Цього ж дня відзначається і День Державної служби в Україні, встановлений згідно з Указом Президента від 4 квітня 2003 року.
У вітанні з нагоди Дня державної служби Президент України Володимир Зеленський наголосив, що створення професійної та політично неупередженої державної служби є пріоритетом.
Президент упевнений, що до роботи у сфері державного управління вдасться залучити "молодих, перспективних, патріотично налаштованих українців, які стануть справжніми слугами народу".
Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман у вітанні наголосив, що виклики часу змушують змінювати традиційні підходи та управлінські методи, щоб державні службовці відповідали новим суспільним умовам та очікуванням.
Він відзначив, що зроблено чимало, щоб державна служба в Україні більше не асоціювалася з корупцією і неефективністю.
"Важливими елементами подолання цих явищ є підвищення прозорості механізмів прийняття рішень та їх автоматизація, впровадження електронних сервісів, створення чіткої системи, за якої участь державного службовця у прийнятті рішень щодо громадян зводиться до мінімуму" - додав Прем'єр-міністр.
Разом з тим, щороку 23 червня за рішенням ООН у світі відзначається Міжнародний день вдів. День встановлений у грудні 2010 року згідно з рішенням ГА ООН з метою привернення уваги світової спільноти до важкого становища овдовілих жінок та їх дітей. По них не ведеться статистика, ними не опікується державна і місцева влада, їх обходять увагою організації громадського суспільства – становище вдів залишається практично малопомітним. Мільйони вдів у всьому світі (особливо в країнах Азії та Африки) змушені жити у цілковитих злиднях, з підірваним здоров’ям, без даху над головою, щоденно піддаючись насиллю та остракізму місцевих громад. Безліч жінок стають вдовами у результаті збройних конфліктів. У багатьох країнах світу соціальний статус жінки невід’ємно пов’язаний зі статусом чоловіка, отже, в разі його смерті жінка чи не автоматично позбавляється місця в суспільстві. Для багатьох втрата чоловіка стає лише першим ударом у низці випробувань. Навіть у тих країнах, де правовий захист досить широко практикується, вдови можуть піддаватися соціальній маргіналізації.
Для України, враховуючи війну на сході країни, Міжнародний день вдів віднедавна теж є надзвичайно актуальним, адже чимало українських жінок стали вдовами, втративши чоловіків, годувальників, батьків власних дітей, залишившись сам на сам з власним горем і численними проблемами.
23 червня 1917 року після молебню на Софійському майдані Києва Центральна Рада проголосила І Універсал про автономію України: «Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм)».
На початок літа 1917 року український національний рух набув значного успіху й поширення. Центральна Рада, підтримана багатьма зібраннями і з’їздами, фактично стала на чолі тогочасної ситуації в Україні. Ще в травні 1917 року для переговорів про правове визнання автономії України Центральна Рада направила до Петрограда делегацію на чолі з Винниченком, яка порушила це питання перед Тимчасовим урядом та виконкомом Петроградської Ради. Проте Тимчасовий уряд відхилив вимоги Центральної Ради, посилаючись на те, що вона не обрана всім населенням краю і не уповноважена звертатися від його імені, а питання про адміністративний устрій майбутньої демократичної Росії вирішують лише Установчі збори, які мають бути скликані наприкінці року. Так само до українських вимог поставилася і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів.
Однак владні структури Петрограда недооцінили рішучість української національно налаштованої демократії. Вже 17 (4) червня на закритому засіданні Центральна Рада констатувала, що актом відхилення вимоги автономії України Тимчасовий уряд порушив інтереси українського народу і принципи права націй на самовизначення. Було прийнято рішення безпосередньо звернутися до народу, тобто видати Універсал. Снаги і натхнення Центральній Раді додав і ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, який відбувався тоді в Києві (до речі, заборонений Тимчасовим урядом). Майже 2000 делегатів з’їзду повністю підтримали вимоги Центральної Ради і в категоричній формі звернувся з закликом до Тимчасового уряду задовольнити їх.
Центральній Раді з’їзд запропонував самостійно перейти до встановлення автономії і визнав за необхідне українізацію армії та школи, водночас запропонувавши скликати українські територіальні збори. Таким чином і був прийнятий І Універсал. Вже через п’ять днів після цього було обрано Генеральний секретаріат із статусом крайового уряду на чолі з Володимиром Винниченком. Генеральним секретарем з військових питань став Симон Петлюра. Наступним кроком у закріпленні української державної незалежності було проголошення ІІ Універсалу у липні 1917 року.
