На Facebook-сторінці Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького опублікували фото фрагментів колекції бойківського одягу, яку підготувала до виставки наукова співробітниця Музею Люба Сварник.
Фондова група «Одяг та тканина» у Музеї дуже популярна. Домоткані полотна, хитрі взори на сорочках, дивні назви аксесуарів, елементи гардеробу, які давно уже вийшли з ужитку, – усе це неабияк цікавить і науковців, і сучасних модників.
Цьогоріч у Музеї мала б відбутися виставка «Великдень на Бойківщині», але карантин завадив відвідувачеві відчути усю атмосферність Великодня горян. Тому знайомитимемо вас із колекцією бойківського одягу тут.
Більшість експонатів придбані упродовж 1968-2000-х років. Походять із Турківського, Сколівського, Старосамбірського, Долинського, Рожнятівського, Дрогобицького, Великоберезнянського, Міжгірського районів
Зібрана колекція одягу з Бойківщини є достатньо укомплектованою, із наявними компонентами повного народного строю: починаючи від його основи (сорочки) і завершуючи додатками (торбами, прикрасами).
Авторство виготовлення цих речей здебільшого не встановлено. Зрозуміло, що це кожна Жінка-Бойкиня, яка не тільки шила та вишивала сорочку, а й виготовляла для неї тканину з волокон льону чи конопель
Сорочки, пошиті з домотканого лляного полотна називали «опліча», а з фабричних полотен – власне «сорочка». Шиті вони вручну в основному «уставковим по основі» кроєм. Цікаво, що у для чоловічих сорочок характерним є такий самий спосіб сполучення пілок домотканого полотна
Декорування, яке простежуємо на всіх предметах строю, – один із найдавніших виразників творчості народу. Воно дивує і скрученим двобарвним шнуром по зрізах лейбиків, і простим рядком («єдностеблицею») в сорочках «на рамки», і складним орнаментальним мотивом на уставках пізніших сорочок, на бісерних прикрасах, які «засиляні» дрібними кольоровими кораликами на «силянках», «драбинках», «висьорках».
