Є галицькі села, засновані біженцями, які втікали від загарбників. Так з’явилась Поляна, що неподалік Миколаєва на Львівщині. Село заклали втікачі із погабованого і спаленого зайдами Грімного. Відомо навіть імена поселенців - серед них були вугляр Олекса Дзюбатий і бондар на прізвисько Кисіль.
Врятуватись втікачі вирішили у широкій долині поміж двох пасем пагорбів, серед темної дебри, через яку струменіли потічки. Ліс поселенці вирубали і викорчували, утворилась галявина-поляна. Так і назвали село.
Пішо мандрувати до Поляни трохи довго - 7 кілометрів від гостинця. Але то вартує, бо довколишні пагорби надзвичайно мальовничі. Пейзажі нагадують передгір’я Карпат, хоч до Львова зовсім недалечко. Хатки розкидані вздовж долини, спинаються на пагорби.
У Поляні досі є відчуття прихистку, спокою. Може тому, що село, як крайня хата - за ним уже нічого немає, лиш ліси та горби. Маршрутка повинна повертатись. Але це мене чомусь зворушує. Певно через те, що тут закінчується мандрівка, а значить буде спокій і відпочинок.
У Поляні є що подивитись крім чудових краєвидів. На рамені пагорба височіє старовинна церква із фундаментальною дзвіницею. Храм святого Івана Златоустого постав у 1770-му році. Поруч з церквою - старовинний цвинтар. Фіґури на надгробках зворушують, серед них виділяється елегантний пам’ятник управителю села якомусь Йоганові Бездієку.
Взимку в Поляні особливо святково - тут є витяг і лижний спуск, місце досить популярне у львів’ян. Не Буковель, але під боком.
Зимова Поляна чарівна і мальовнича. Але мені чомусь захотілось побачити її весною, коли зацвіте ліс, буятиме різнотрав’я і дерева вкриються яскравими бруньками. Чекати залишилось зовсім трошки. Зима - і вже...
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
