Волонтерка Наталія Вовк на сторінці у Facebook написала про жахливі умови перебування пенсіонерів у геріатричному пансіонаті у Львові.
Протягом трьох років команда волонтерів намагається покращити умови проживання людей в геріатричному пансіонаті та внести якісні та прогресивні зміни у саму структуру. Спочатку нас було лише кілька людей, які почали зміни – пара волонтерів і одна монахиня. Згодом, додались свіжі сили. І ось, нарешті, нас вже ціла група небайдужих людей, які не тільки постійно відвідують стареньких, але й постійно шукають спонсорів, влаштовують різноманітні події і готові будь-якій нагоді чимось допомогти. Маленькі мурашки, які по крупинкам тягнуть для стареньких все, що може бути їм потрібним. Звісно все це відбувається безкоштовно, від душі.
Від самого першого початку і протягом усіх цих років дирекція пансіонату дуже опирається будь-яким змінам, але монаше вбрання сестри і людське відношення кількох працівників таки відкривало нам двері цього заскарублого державного закладу.
Завдяки добрим людям з усіх куточків світу, вдалось купити спеціальний масажний стіл і оплатити роботу реабілітолога, якого зроду не було в цьому пансіонату і якого вкрай потребують мешканці пансіонату. Багато з них після переломів (у стареньких часто таке трапляється, бо кістки з віком стають ламкі), багато з них поступило після інсультів, а отже мають частковий параліч. Потребуючих багато, бо в будинку проживає 350 людей, але в них немає ребілітолога. І це не розкіш, це елементарна необхідність.
Реабілітолог, за оплату приходив до стареньких і за кілька місяців-півроку були чудові результати: після занять з ним, люди починали самостійно їсти чи ходити. Верталось бажання жити, адже безпорадність – це неймовірний тягар, в першу чергу для самої хворої людини. Так само як немає реабілітолога, в пансіонаті немає офтальмолога, якого теж дуже-дуже потрібно, адже майже у всіх проживаючих є проблеми з зором, в когось проблеми катастрофічні.
Волонтери та небайдужі люди тривалий час зі своєї кишені платили лікарям, щоб ті приходили, але це неможливо робити вічно. Пішли переговори, дирекція обіцяла лобіювати в обласній раді (адже саме їй підпорядковується пансіонат) створення вакансій на посаду реабілітолога та офтальмолога, а також санітарок, яких просто неймовірно катастрофічно бракує. Але йшли роки, ніхто не рухався, ніяких змін не було.
Старенькі в будинку абсолютно нічим не займаються. Без діла вони тиняються з кімнати в кімнати і єдина розвага для них – це сходити на обід. Ну, або випити – багато з них останні кошти з жалюгідної пенсії віддає за пляшку. Цю проблему всі визнають, але закривають очі. Либонь не знають, що існує так поняття як психолог та реабілітація, які творять чудеса і не в таких випадках.
За кошти спонсорів волонтери знайшли психологів, які хотіли займатись з алкозалежними, знайшли арт-ворк-терапевтів, які хотіли займатись з усіма бажаючими, закупили необхідні матеріали для заняття, випросили місце для занять, знайшлися столи. Залишалось лише почати... Але не тут-то було!
Минулої зими, напередодні Різдвяних свят, директор пансіонату, ніби-то для ремонту, дав наказ зняти дах будинку. Почались снігопади і весь будинок затопило, особливо верхні поверхи (і кімнати арт-терапевтів та психологів разом з ними). Електрику повибивало. З верхніх поверхів усіх людей зносили на нижні. Люди спали по 4-5-6 в кімнаті. Важко хворі, психічно хворі – байдуже. Всі на купу. Світла не було кілька тижнів. І це, прошу зауважити, на самі різдвяні свята! За вікном були сніги і морози, а в деяких кімнатах не було опалення. Почалася паніка, люди хворіли... Для мене це розпорядження були неймовірним шоком: як можна віддвати такий безглуздий наказ? Як можна так нелюбити людей?! Серед людей почали ширитись чутки, що будинок доводиться до руйнації, бо хтось поклав око на територію пансіонату, ніби-то для забудови.
Волонтери підняли на вуха пресу, преса підняла шум. Обласна рада чутки заперечила, а через півроку виділились кошти на ремонт будинку. Звісно, під час ремонту частина грошей і матеріалів було розкрадено, як і антени з даху будинку. Хто покрав? Звісно, невідомо... Так само невідомо, чому директора не було одразу звільнено за цей неймовірно тупий наказ.
Кожен хто приходить в пансіонат одразу майже непритомніє від жахливого запаху, що стоїть в будинку. Це і запах немитих туалетів, і запах немитих людей, і запах брудного одягу і запах несвіжої постілі. «Ми перемо і миємо кожен день!», - божиться дирекція пансіонату. - Але нам дуже бракує порошку і миючих засобів....»
Волонтери носили памперси, адже не раз траплялось, що люди лежали по кілька днів в одних і тих самих. Волотери завозили туди тисячі миючих засобів, тазики, йоршики для унітазів, швабри (нажаль, велику частину з придбаного, ніхто більше на бачив). Але, звісно, запах як був так і є.
Волонтери за гроші спонсорів возили стареньких в подорожі, щоб нарешті вони побачили щось більше, аніж стіни пансіонату. І щоразу диреція намагалась зірвати поїздку, видумуючи найбезглуздіші причини...
На території пансіонату є власна досить велика ферма. Я живу в будинку поруч і дуже добре чую і запах свиней, і запах корів. Те, що ферма далеко не європейського зразка, це ясно, але геть незрозуміле інше: чому якщо є власна ферма, старенькі харчуються так погано? Дирекція каже: держава виділяє 38 гривень вдень на харчування. Але до чого тут держава, якщо ви маєте власне господарство? І чому ця ж дирекція і наближені краде і харчується з тієї ферми?
В пансіонаті є спортивний зал. Цей зал гордість дирекції, адже він відкритий на гроші довірливої німецької організації. Там є лише стіл для настільного тенісу, жахливий масажер, який протипоказаний для всіх людей, в яких є варикоз чи підвищений тиск (а це є у всіх мешканців пансіонату) і дартс! І все! За по документам на відкриття залу пішли суттєві кошти…
Волонтери активну почали співпрацю з декількома закордонними організаціями, почали писати гранти, як робиться у всьому цивілізованому світі, але співпраця з дирекцією ускладнена через небажання дирекції відкривати двері своєї пострадянської установи і приносити зміни. Краще хай буде погано, зате стабільно.
Нещодавно дирекція закладу взагалі стала відноситись до усіх волонтерів дуже підозріло, адже справи пансіонату набули розголосу і саме через волонтерів, стільці під брехливою і продажною верхівкою захитались. Дирекція приселюдно брехливо заявляє, що в будинку проблем ніяких немає і допомоги волонтерів не потребує: «У нас все гаразд. Ми забезпечуємо стареньким спокійну радісну старість». Всі завалені памперсами, побут прекрасний, їжа чудесна. Заслуги волонтерів дирекція заперечує. Так, вдячність - це квітка, що росте в небагатьох садах...
Директор пансіонату, так само, як і головний бухгалтер, і заступниця, і головний лікар – усі пенсійного або близько пенсійного віку. Вони все життя тягнули все, що можна з цього пансіонату. До слова, особняки директора та заступниці директора стоять на невідомо яким чином відчуженій території того пансіонату. І тепер, коли є небезпека втратити цю годівничку всі вони перелякались.
На днях директор пансіонату нарешті подав заяву на звільнення. Незабаром, буде оголошення про конкурс на посаду директора. Але на цю посаду претендуватимуть всі ті самі люди з дирекції. І всім зрозуміло: якщо верхівка лишиться така сама, ніяких прогресивних змін в сторону світлого європейського майбутнього в будинку не буде, і усі ці багаторічні страждання виявляться марними.
Крім того, хтось з гори постійно прикриває і дирекцію, і соціальний департамент, і всіх причетних до цієї справи. Адже усім невигідний рух і прогрес. Ця ланка корупції вибудована роками і горе тим, хто в це влазить з бажанням це змінити. Чим більше хаосу, тупості і лицемірства буде в нас при владі, тим більше можна накрасти. Прості люди – це чудовий ресурс, з якого можна це все тягнути вічно, а дурнуватим волонтерам завжди можна заткнути пельку та ізолювати.
Геріатричний пансіонат – це лише один з прикладів. Така сама ситуація є у всіх лікарнях, поліклініках, інтернатах, будинках інвалідів, роддомах. В нас абсолютно не розвинена система соціального захисту. Ми з вами не захищені, як і наші мами, і бабусі. Система просто використала їх і виплюнула. І те саме чекає і на нас. Адже для неї ми, просто ресурс.
Але в мене є питання: доки ще так буде?!
Доки стара та корумпована пострадянська верхівка буде нами керувати і вказувати де наше місце? Доки ми ще будемо терпіти це лицемірство і відверту брехню? Доки молодь на словах будуть підтримувати, а на ділі усувати? Доки ми будемо жити на цій стадії феодальної роздробленості, в умовах якої неможливе створення сильної прогресивної держава? Невже заради цього гинула Небесна сотня?!
Коли нарешті при владі будуть чесні люди без радянського світогляду і нарешті почнуться справжні, а не показові реформи? Коли нарешті настане час для активної прогресивної молоді? Коли нарешті кожна людина нашої держави буде захищена? Коли цей «неперспективний сегмент», як неодноразово при мені називали пенсіонерів та інвалідів, відчує себе бажаним і захищеним. Адже, це бажання кожної людини і всі однаково на це заслуговують.
Якщо ми хочемо будувати наше майбутнє нам потрібно об’єднуватись і по-справжньому міняти систему, яка давно себе пережила. Нам потрібно забути слово «я» і «моє» і згадати слово «МИ» і «НАШЕ». Нам потрібно навчитись відстоювати наші права, діяти впевнено і мислити стратегічно. Тільки тоді ми зможемо подолати цю корумповану систему олігархів-феодалів і збудувати систему, в якій почуватимемося захищеними!
П.С. якщо ви маєте якісь ідеї, пропозиції чи можливість чимось допомогти в позитивних і прогресивних змінах – будемо раді!
З повагою і надією, волонтер Вовк Наталія.
