Бруківка у Львові ототожнюється з священною реліквією. На неї люблять споглядати туристи, нею захоплюються і самі львів'яни, які як тільки дізнаються, що хочуть її змінити на асфальт, влаштовують сварливі обговорювання, мітинги. Але чи це правильно?
Одним з таких прикладів є нещодавній конфлікт, який виник під час громадського слухання щодо ремонту на вулиці Степана Бандери через пропозицією покрити дорогу асфальтом.
Справді, зміна покриття дороги на одній з магістральних вулиць Львова, кардинально змінить атмосферу автентичності, яка царює там й досі, але, що дорожче для мешканця, історична спадщина чи зручність та комфорт?
Для того, щоб написати максимально об’ктивний матеріал, журналістка Гал-інфо поцікавилася думкою різних людей та експертів.
Петро Волишин, завідувач кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології, та Євген Іванов, кандидат географічних наук, стверджують, що Львів без бруківки втрачає свій шарм та спадщину, яку передала нам бабця Австрія. Звісно ж, з ними потрібно погодитися. Адже саме Австрія заклала той фундамент, за допомогою якого Львів набув теперішніх форм.
Яскравим прикладом пішохідної і транспортної зони є площа Ринок. Це саме серце Львова, яке ніколи не дадуть покрити асфальтом! Але як показав час на цій дорозі використали одну з найгірших технологій покриття - трамвайні плити. Якщо вдаватися до витоків цієї інновації, то її винайшли чехи. Ця технологія придумана в Будапешті наприкінці 1970-х років на замовлення тамтешньої транспортної компанії BKV. Вже на початку 90-х вони від неї відмовилися через низку недоліків. Глянувши неозброєним оком на трамвайну колію на площі Ринок, бачиш, що вона розвалюється, дорога крива і не зручна як водіям, так і пішоходам.
Висновок: її потрібно переробити. І змінити транспортний рух, до прикладу, дозволити їздити там лише трамваям і перетворити суто на пішохідну зону. Це ми розглянули приклад дороги на не магістральній дорозі Львова — площу Ринок.
Як сказав в коментарі Гал-інфо історик-краєзнавець Ігор Лильо, бруківка не є чимось особливим для тих, хто був у Європі. Зазвичай вона викликає ефект захоплення в туристів зі сходу, для них бруківка це така невелика ознака Європи. У ній же, як відомо, це екологічне покриття є звичним, правда європейці підходять до цього з практичним використанням, на магістральних вулицях асфальт, на пішохідних – бруківка.
Якщо брати до уваги думку європейських експертів. Німецькі транспортники, які працюють над проектом реконструкції вул. Бандери, під час знайомства з містом одразу звернули увагу на значний шум і вібрацію джерелом яких є бруківка. Зокрема Торбен Хайнеман, фахівець у сфері транспорту, страшенно дивувався львівським ремонтам. Закладені бруківкою Городоцька, Личаківська та повно інших головних вулиць для німців таке неприпустимо. Бо ніхто не хоче жити в постійному шумі і вібрації.
У львів'ян є стереотип, чи то навіть повір’я, що влада краде “священну” львівську бруківку. Хтось собі на обійстя, а хтось продає в Польщу, Австрію чи кудись інакше. За словами пані Наталі, мешканки вулиці Степана Бандера, «якщо ми робитимемо нові дороги з бруківки, то таким чином убезпечимо їх від гріха її вкрасти, а ми будемо впевнені в їхній чесності…».
Бруківка, справді, гарна і додає місту історичності, але ще є реалії сьогодення. По суті ніхто не бунтує і не каже «давайте очистимо Львів від бруківки назавжди!» Але як Ви уявляєте поклад нашої «реліквії» на магістральній вулиці? Наприклад, на бруківці не тримається розмітка. Максимум рік буде її видно.
Є в людей зауваження і щодо асфальту. Я неодноразово чула фразу: «Люди, які проживуть біля дороги з асфальтовим покриттям понад 30 років, матимуть рак горла!». Для того, щоб спростувати цей міф, ми звернулися до завідувача кафедри гігієни та профілактичної токсикології ЛНМУ ім. Данила Галицького, доктора медичних наук, професора, члена комісії з гігієнічного нормування хімічних речовин у повітрі МОЗ України Бориса Кузьмінова. Як нас запевнив науковець усі полімерні матеріали (асфальт це полімер), є шкідливі. Але ця шкідливість триває обмежений термін і при дотриманні технології виготовлення та укладання не несуть жодної шкоди для навколишніх. Але основною умовою є саме дотримання всіх вимог і стандартів. Адже дуже часто для здешевлення робіт використовують неякісні матеріали, або такі які не відповідають нашим кліматичним умовам, і в такому випадку можливий шкідливий вплив на середовище.
У бруківки, звісно ж, є свої плюси як і в асфальту. Бруківка є екологічною (при умові, що вона не штучно виготовлена, адже тоді це практично той самий асфальт), багаторазовою у використанні, один «камінець поламався», можна його витягнути і поставити новий, і це надає середовищу історичної родзинки.
Давайте глянемо на приклади з Європи.
Вроцлав. Вулиця з активним транспортним рухом в центрі міста – асфальт. Звісно ж на бічних і пішохідних вулицях там є бруківка.
Центр Ляйпцига, за 200 метрів від хати Баха – асфальт.
А чи подумав хтось про велосипедистів? Адже бруківка змушує їх порушувати правила дорожнього руху. Їхати по бруківці вони не можуть — їдуть по трамвайних плитах, які як не як є рівнішими і значно зручнішими у їзді.
Як велоінфраструктура може змінити місто
Підсумовуючи все вище сказане хочемо зазначити, що правильно класти і бруківку, і асфальт. Проте, де і що покласти не визначається поняттям «я хочу». Воно залежить від типу дороги (магістральна, бічна), типу використання (пішохідна, транспортна) та локації розміщення (центр, за містом).
Чи добре роблять ті затяті «захисники» бруківки вирішувати Вам. Адже нам всім жити у цьому Львові, який ми робимо разом. Адже те, яким буде надалі наш Львів цікавить всіх: консервативним та атмосферним чи прогресивним та комфортним?
Катерина Клименко