На території львівського сміттєзвалища ЛКП «Збиранка», яке офіційно закрите у 2004 році, але його експлуатували й надалі, 29 травня виникла пожежа. Оскільки керівництво ЛКП не передбачило і не обладнало пожежних резервуарів на випадок стихійного лиха, вогнеборцям довелось прокласти понад трикілометровий пожежний рукав подачі води...
... і організувати підвіз додаткових обсягів води із відстані 5 кілометрів. Першими протистояли стихії, яка забрала життя трьох пожежників, 62 рятівника із 15 одиницями спецтехніки. В ефірі одного з телеканалів міський голова Львова заявив, що людських втрат можна було уникнути, якби президент України був повороткішим.
Сміттєзвалище поблизу села Грибовичі спочатку виникло стихійно 1952 року на місці піщаного кар'єру, а 1956 року Львівський обком КПРС остаточно узаконив це місце для Львівського полігону складування твердих побутових відходів. Мешканцям довколишніх сіл Малі Грибовичі, Великі Грибовичі та Збиранка пообіцяли, що полігон будуть експлуатуватимуть не більше десяти років, а далі його рекультивують. Тут хіба можна вкотре повторити заяложений вислів, що нема нічого постійнішого, аніж тимчасове.
У ті часи Львів був розвинутим індустріальним центром, який працював на оборонну промисловість СРСР. А це означає, що на полігон твердих побутових відходів негласно почали вивозити і відходи промислові. Тоді ж поступово виникли фатальні штучні утворення – це три котловани із кислими гудронами, які за рівнем небезпеки екологи прирівнюють до радіоактивних речовин.
Тогочасні львівські комуністи знали про грядущу небезпеку на сміттєвому полігоні й намагалися зарадити лихові, але не змогли. Кислі гудрони – це, зокрема, і продукти переробки трансформаторної оливи, яку колись виробляли на Львівщині. Оскільки вони містять до 85% сірчаної кислоти і можуть роз’їсти майже будь-яке обладнання, їх досі не можуть утилізувати.
Також треба взяти до уваги, що Львівський полігон ТПВ облаштовували у ті часи, коли нормами проектування не передбачалась гідроізоляція водоносних горизонтів. Обов'язковою була лише обвідна дренажна система для збирання дощових вод і фільтрату, а також відповідні накопичувачі (дренажні колодязі) із певним технологічно обмеженим об’ємом. Водночас на сміттєвому полігоні не дотримувались норм рівноплощинного складування сміття. Тобто, щільно утрамбований шар сміття із мінімальною кількістю повітря необхідно було засипати шаром спеціальної суміші (глина, пісок, дрібні камінці), а коли пройдуть дощі й утвориться глиняна плівка, насипати зверху ще й шар землі.
Згодом настали 80-ті роки, нафта по $9 за барель, рейганоміка, «Продовольча програма СРСР» (1982 р.) і остаточний крах сировинно-орієнтованої економіки СРСР. Не до сміття було.
А далі комуністи програли вибори. В історії України настала нова доба.
На початку 1991 року культурна столиця Західної України потопала у грязюці та смітті: вулиці прибирали не часто, побутові відходи вивозили ще рідше, у мікрорайонах виникали стихійні сміттєзвалища. Щурі витісняли котів із ареалу населеного пункту. Тоді грибовицькі селяни вперше після комуністичного домінування набралися духу й перекрили доступ львівським сміттєвозам до сміттєзвалища.
Спершу голова міськвиконкому Богдан Котик, а потім і Василь Шпіцер якось налагодили взаєморозуміння зі селянами і частково покращили екологічну ситуацію. Зокрема Василь Шпіцер найперше ліквідував причини постійного самовільного загоряння сміття на полігоні, полагодив місцеві дороги, проклав у село водогін, організував висадку сотень дерев довкола сміттєзвалища. А також відновив системне прибирання міста.
Потім міськими очільниками були знаний поет Василь Куйбіда, технократ Любомир Буняк і просто гарний хлопець Андрій Садовий. При їхніх каденціях тема закриття Грибовицького сміттєзвалища то виринала, то потопала наче шевченківський човен на розбурханому плесі Дніпра.
Аж ось, на початку 2004 року, Любомир Буняк перейнявся ідеєю дати лад зі сміттєзвалищем. Тоді навіть уклали «Чотиристоронню угоду» між Львівською міськрадою, Львівською облдержадміністрацією, Львівською облрадою і Грибовицькою радою, яка передбачала:
▪ дослідження сміттєзвалища у Грибовичах;
▪ створення плану ліквідації негативного впливу сміттєзвалища на природне середовище;
▪ напрацювання напрямків дегазації та рекультивації сміттєзвалища;
▪ створення конкурсної комісії з питань відбору інвесторів, які зуміють упорядкувати сміттєзвалище.
Тоді ж, 19 травня 2004 року, міська влада Львова уклала договір зі стрийською фірмою ТзОВ «Гафса» щодо дегазації Грибовицького сміттєзвалища. Здавалося, що півстолітня багатостраждальна епопея із Львівським полігоном твердих побутових відходів нарешті матиме позитивне завершення. Проте згодом Любомирові Бунякові набридло перейматися львівським сміттям, а далі він втратив і владні повноваження.
Провінційний популізм, як політичний інструментарій
Навесні 2006 року на львівський «владний Олімп» стрімко увірвався Андрій Садовий, – молодий, амбітний, прагнучий всього і відразу, активний громадський діяч, очільник «Самопомочі», голова наглядової ради культурно-просвітницького фонду ім. Митрополита Андрея Шептицького, директор «Інституту розвитку міста», видавець спеціалізованого журналу «Місто» і колишній депутат Львова.
У червні 2006 року новообраний міський голова назвав Грибовицьке сміттєзвалище другим українським Чорнобилем, екологічним лихом усієї Галичини і обіцяв у короткий термін остаточно залагодити цю проблему.
Однак виконання обіцяного новий міський голова розпочав своєрідно – із того, що «побив горщики» з фірмою «Гафса», яка вже розпочала процес дегазації сміттєзвалища згідно попередньо укладеної угоди. Із часом Садовий почав розповідати грибовецьким селянам, що проганяє інвесторів й охочих збудувати сміттєпереробний завод, щоби покращити їхнє життя. Бо якщо почати будувати завод, тоді одночасно потрібно поруч нього будувати і онкологічну лікарню. Потім знову були обіцянки таки збудувати сміттєпереробне підприємство до «Євро 2012» за державні кошти, але вже без лікарні, потім – після «Євро 2012», а далі настало те, що маємо сьогодні.
Програма рекультивації Грибовицького сміттєзвалища
У відкритих джерелах можна ознайомитись з бурхливою і широкопанорамною полемікою садофілів і садофобів стосовно Грибовицької трагедії та причин, які до неї призвели. Повторювати сказане сенсу нема, тож акцентуємо увагу на програмному документі, який міський голова сам розробив, сам фінансував із міського бюджету, сам і не виконав узяті зобов'язання. Документ має назву «Програма поводження з твердими побутовими відходами у м. Львові на 2014-2018 роки», який прийняли 18 грудня 2014 року на підставі Ухвали №4132.
У другому розділі Програми сказано: «З метою забезпечення поетапного закриття та рекультивації міського полігону розроблено комплексний проект із питань рекультивації полігону у с. Грибовичі, Жовківського району. Згідно з проектом загальна кошторисна вартість підготовчих робіт, технічної та біологічної рекультивації складає 213,155 млн грн із ПДВ, у тому числі: будівельно-монтажні роботи – 164892,377 тис. грн, устаткування – 5304,727 тис. грн, інші витрати – 42958,068 тис. грн».
У документі представлена таблиця розрахунків поетапного фінансування зазначеної Програми, джерел фінансування і термінів освоєння коштів.
Визначена і тривалість реалізації Програми, яка становить 10 років. Із них два роки відведені для підготовчих робіт (відкачування біогазу та виокремлення фільтрату), а наступні вісім років – для технічної та біологічної рекультивації хаотично нагромадженої «продукції» полігону.
Після завершення рекультивації полігону залишаться роботи, що будуть виконані за кошти організації, яка експлуатує сміттєзвалище. Далі територія буде передана для господарського використання.
У тексті опублікованої Програми не сказано, хто розробив проект рекультивації Грибовицького сміттєзвалища і скільки це коштувало львівській громаді. Цікавим є і той факт, що у листопаді 2013 року про майже завершений проект писала одна із львівських газет, наближена до міської ради. Отож громаді незрозуміло, чому понад рік у львівському виконкомі зволікали з його затвердженням.
Тим паче, що Іван Зозуля, директор львівського інституту «Гірхімпром», який цю програму розробив, ще в 2013 році повідомив через ЗМІ, що проект складається із 22 окремих підпроектів та що його потрібно негайно реалізовувати, інакше може настати екологічний колапс.
Підготовка проекту була розділена на дві складові:
▪ стадію «Проект» – із вартістю робіт 2,081,328 тис. грн;
▪ стадію «Робоча документація» – із вартістю робіт 1,368,675 тис. грн.
Інститут «Гірхімпром» 23 липня 2013 року подав свій проект рекультивації Львівського полігону ТПВ у ДП «Укрдержбудекспертиза» для експертної оцінки, за яку з міського бюджету заплатили 49,132 тис. грн. Експертний звіт №00-0861-13/ІЗ від ДП «Укрдержбудекспертиза» надійшов у міськраду 12 грудня 2013 року із позитивною оцінкою проекту та рекомендацією його реалізації в поетапному порядку, запропонованому в проекті.
А ще громадськість Львова має питання до міського голови, яке озвучив науковець-еколог і колишній депутат міськради Мирон Колодко, один із авторитетних знавців проблематики полігону ТПВ. Він розповів: «На звалищі почали реалізовувати проект очистки фільтратів, яку розробила фірма із Рівного. Але коли мером міста став Андрій Садовий, із незрозумілих причин будівництво цієї станції зупинили. Хоча на той час у цей проект було вкладено бюджетних коштів понад 600 тисяч гривень».
Такі вчинки неможливо класифікувати інакше, аніж ймовірне цілеспрямоване шкідництво. Але це вже завдання спеціальних державних органів визначитися із кваліфікацією.
Скандал із відмовою потенційним інвесторам
Стосовно оприлюдненого списку 43 інвесторів, які мали намір вкласти кошти в рекультивацію сміттєзвалища, Мирон Колодко переконаний, що із задекларованих претендентів реальних інвесторів було не більше 20%, тобто 7-9 фірм. Що також є відмінним показником. Але питання в іншому: які громадські організації бачили навіть цих реальних інвесторів? Міський голова і його оточення не допускають широкі кола городян до прозорого вирішення такого важливого питання, хоча у Львові є добрих зо два десятка активістів і визнаних фахівців у проблематиці Грибовицького сміттєзвалища.
Інвестори «China Western Power Industrial Co Ltd», потужної міжнародної компанії, яка спеціалізується на будівництві й подальшій експлуатації сміттєпереробних заводів у всьому світі, 18 квітня цього року зустрілись із Геннадієм Москалем і вдарили по рукам: китайці будуть будувати на Закарпатті завод із переробки сміття на електричну та теплову енергію за ВОТ-моделлю. Голова Закарпатської ОДА розповів, що перед тим китайські інвестори побували зі своїми пропозиціями у кількох областях, але майже ніде порозуміння не знайшли. Не можемо стверджувати, що інвестори Піднебесної мали намір відвідати і столицю Західної України, проте було би дивно, якби така потужна корпорація обійшла увагою чимале сміттєзвалище в Європі, обсягом 39-40 гектарів.
Китайські бізнесмени пропонують в Україні співпрацю за ВОТ-моделлю, яка передбачає, що інвестор:
▪ для свого проекту не просить коштів із місцевого бюджету;
▪ сам фінансує будівництво сміттєпереробного підприємства за світовими стандартами;
▪ сам його експлуатує, а з отриманих прибутків повертає собі вкладені фінансові інвестиції;
▪ через 25 років безкоштовно передає об'єкт місцевій громаді для його подальшої експлуатації;
▪ за дозвіл збудувати сміттєпереробне підприємство не платить у кишеню місцевим чиновникам навіть ламаної гривні.
Можна побитися об заклад, що у львівському виконкомі не розуміють доцільності китайської бізнесової ВОТ-моделі. Навіть можемо припустити, що органічно її не сприймають.
Інакше як пояснити, що 19 квітня, наступного дня після зустрічі в Ужгороді, оминувши Львів, представники «China Western Power Industrial Co Ltd» прибули на зустріч у Тернопіль, презентували свої можливості й отримали схвалення у місцевій обласній адміністрації. Як повідомила прес-служба ОДА, обладнання і технології китайської компанії з переробки сміття здатні забезпечити не лише утилізацію відходів чи не зі всього Тернопілля, а також і виготовлення із побутових відходів матеріалів для будівництва доріг, вироблення тепла та енергії.
Знаний і поза межами Львова журналіст Остап Дроздов розповів, що вісім років тому посприяв зустрічі у міськраді Садового із італійським інвестором. За замовчуванням відомо, що в Італії смітниковий бізнес – це родинна справа Коза Ностри. Хвилин через двадцять представники сонячної Італії вийшли із львівського владного кабінету ошелешені, зі застигло-квадратими очима і серветкою, на якій олівцем були написані арабські цифірки.
Славна італійська організація за довгий вік свого існування навчилась робити безвідмовні пропозиції, сама отримувала не менш цікаві, але таку як у Львові – так це було вперше.
Остап Дроздов зробив резюме: «Не секрет, що місцеве керівництво має свою щоденну долю від вивозу сміття. Поінформовані люди кажуть, що ця сума коливається в межах 60-70 тисяч грн. Щодня! От і порахуйте інтерес місцевої влади, яка матеріально зацікавлена у роботі сміттєвазвалища в абсолютно дикунських умовах: без інвесторів, без заводів і без відповідальності перед справедливим Кримінальним кодексом України».
Ярослав Левків
