Нещодавно вийшов ювілейний п'ятий альбом гурту «МЕРІ», який отримав назву "Снайпери-Амури". Про те, як колектив починав свій шлях, новий альбом і роботу під час карантину розповів лідер гурту Віктор Винник.
- Вікторе, розкажете декілька слів про початок шляху групи «МЕРІ»?
- Починали ми як і всі групи в 90-х роках: були гітари, кухні, підвали, якийсь андеграунд, оскільки в дев’яностих не було клубів. Жива музика в ті роки була загнана під плінтус, оскільки, це був період коли панувала дика і неприкаяна попса. І відповідно, людина з гітарою в принципі вже була поза законом. Це звичайно фігурально виражаючись, але я пам’ятаю перші виступи, як ми з гітарами лізли на сцену, а на нас дивилися як на приречених. Відповідно, ми грали на простих посиденьках із знайомими. Виконували на ряду з популярними, відомими на той час піснями і деякі свої. Мої знайомі підтримували, казали «О, класно! Продовжуйте», ну і заварилося. З дев’яносто восьмого року, потрапив у колектив «НеМо», це якраз були часи коли вони виступали на великих сценах. Тоді я мав можливість ближче познайомитися з шоубізнесом тих часів, зрозуміти якісь принципи. Таких дурниць як от зоряна хвороба, я уникнув, оскільки у дуже молодому віці потрапив у колектив дорослих музикантів. До останнього співпрацювали з ними, навіть, коли вже не був у колективі «НеМо», писав для них пісні. А потім якраз на їх студії в Києві ми і записали перші фонограми. Потім наша пісня «Мерідіани» потрапила на радіо і сподобалася людям, ми отримали локальну популярність і воно по трошки почалося. Перший кліп був відзнятий у 2006, а перший альбом вийшов вже у 2007.
- Ви думаєте про те які емоції, думки, повинна викликати пісня, коли пишете для неї текст?
- Коли я пишу текст на мелодію, для мене важливо на скільки вона образна. Ми так співпрацювали з Толіком Іванюком з групи «НеМо» , він був молодець і дуже хороший музикант. На його мелодії було дуже легко писати, бо вони образні, майже нічого не треба було робити. Тобто є у мелодії прекрасна гармонія і в тебе одразу виникає купа образів, які легко зібрати в пісню, підібрати потрібні слова. Набагато гірше, коли все дуже просто, не хотілося б казати примітивно, тоді доводиться кликати на допомогу досвід. А так, для мене, музика сама по собі дуже образна штука, якщо це хороша музика, звичайно.
- Як ви ставитеся до того що деякі музиканти у своєму прагненні популярності підлаштовуються під запити сучасної аудиторії? Треба писати музику яка йде від серця, чи все ж таки у музиці , як і у торгівлі попит створює пропозицію?
- Це вже індивідуально, я вважаю, що не можна людей звинувачувати, це шлях кожного. Мені легше, бо ми ніколи не підлаштовувалися. Зазвичай, спрацьовує фактор удачі і фарту, треба бути у потрібному місці у потрібний час. Коли ми, грубо кажучи, виникли і пробували донести до людей свою творчість, музика яка подобається і вдається мені, якраз була популярна. Після «Помаранчевої революції» був такий короткий період, коли музичні станції і телебачення тимчасово повернулися передом до українських виконавців. Якщо проаналізувати, саме в цей період виникло багато українських артистів, та ж група «Тік» або «Mad Heads». Хоча, мабуть не скільки виникло, скільки стало почутими. А з приводу підлаштовування під сьогоденні потреби, так треба бути готовим до того, що ти маєш бути дуже мобільним, бо тренди змінюються кожні два - три місяці. Постійно з’являється нове звучання, нові біти, однак ці речі затримуються на короткий період. А все, що йде щиро, воно на довго. Наша пісня «Мерідіани», вона ще з 2002 року і все одно ми виконуємо її на концертах, все одно вона подобається людям. Мені як автору приємно, що є такі пісні-довгожителі. Справа в тому, що ми жива група і ми можемо дозволити собі на концертах виконувати наші пісні у будь-якому варіанті і аранжуванні. Не можливо виконати одну й ту саму пісню два рази однаково.
- До речі, «Бувай ми здорова», крайня пісня яка вийшла у вас на ютуб-каналі, вона буквально прийшла до нас з минулого століття. Чи вважаєте, що справжня музика існує поза виміром часу і не старіє?
- Нас запросили до участі у проекті від однієї львівської радіостанції. Суть полягала у тому ,що до дня міста Львова артисти мали подати по-новому старі пісні, які мають відношення до Львова і Галичини. Багато із запропонованих пісень я вперше чув, а «Бувай ми здорова» - це пісня дійсно з галицькими куплетами, однак їх є мільйон варіантів і всіх ніхто не знає. Я сам чув доволі багато, але взяв за основу слова групи «Львівські батяри», саме вони скомпонували такий текст. Але подумав, що виконувати в оригіналі буде нудно, тому мінімально змінив мелодію і ми зробили такий реггі-ска. Що цікаво, багатьом дуже сподобалося. А з приводу того чи це сучасний трек - я вважаю так. Оскільки пісні сто років і так чи інакше її знають дотепер, чому б не продовжити їй життя, навіть якщо вона не в оригіналі. Хоча ми насправді і не знаємо яка вона була, бо це куплети які співалися в 20-х роках на вулицях Львова. Дуже цікаво було б їх послухати, але не маємо наразі машини часу. Зламалася поки що.
- Між вашим попереднім альбомом і теперішнім пройшло чимало часу. Чотири роки пісні виходили окремими синглами, щоб в решті зібратися у новому, ювілейному альбомі «Снайпери-амури». З чим пов’язана така гра слів у назві?
- Насправді, я конкретної відповіді не маю, навіть як зараз почну думати – не придумаю. Але чотири роки - дійсно задовгий період між альбомами, я вважаю їх треба старатися випускати десь з перервою у два роки. Однак, мене може виправдати те, що це досить обширний альбом, 14 треків здається. Він включив в себе пісні, які були написані за останні чотири роки, а також є і значно давніші, такі як «Снайпери-амури», яка дала назву цьому альбому. Цій пісні років 12 точно, вона мала ще потрапити у другий альбом ,але чомусь тоді вона мені здавалась недосконалою. А з приводу назви, хороше ж таке слово «Снайпери-амури», очевидно у ньому є якийсь такий зміст і поєднання вічних понять, таких як любов і війна. Але останнє можна сприймати по різному, не обов’язково це бойові дії, те що відбувається зараз з нами, це і вічне протистояння чорного і білого, добра і зла.
- Не можу не згадати пісню «Про них». Що вас підштовхнуло до її написання? Якась подія, чи може роздуми про війну? Все ж таки добровольців не так часто згадують у піснях.
- На жаль так, про війну і взагалі ситуацію у якій ми живемо, зараз говорять як про щось, що було колись, ніби це вже минуло. І мені воно дуже болить, бо все це гіпернесправедливо. Пісні на соціально-патріотичну тематику, як от «Незнайомий брат», я писав ще до війни. В мене є один хороший знайомий Андрій Гергерд, на псевдо Червень, який на війні від початку і у добровольчому русі відіграє важливу, я би сказав ключову, роль. Він сказав отак: «Ти пишеш пісні, а ми сто років знайомі, чому ти про нас ще пісню не написав?» І пісня просто була написана з думкою про цих людей. Не люблю слово «присвята» ,бо мені здається, що є в тому щось спекулятивне. Я доволі часто бував там, спілкувався з хлопцями. Це дуже цікаві люди з абсолютно різними долями, але об’єднані однією ідеєю – захист країни, своєї Батьківщини. Коли була написана пісня, прямо на позиціях наших добровольців ми відзняли кліп. Широкине – це український Сталінград, абсолютно зруйноване селище на березі Азова. Це відео, воно досить просте, але там була ідея - показати ,що може війна: розруха, смерть, біль. Але разом з тим, там присутні прекрасні краєвиди Приазов’я, а також порівняння як має бути і як є зараз. Ми не маємо відмовлятися від людей, від територій, від свого.
- Добровольці охоче співпрацювали, не виникало якихось проблем під час зйомок?
- Звичайно на війні у людей створюється свій гумор. Цивільних людей лякають і вганяють в паніку постріли, а у тих хто живе у цьому вже п’ять-шість років, тривогу викликає тиша. Вона означає, що щось не так. А коли обстріли, постійні бої - це війна. Існує така проблема, що суспільство на початку глобально не знало, що відбувається, а зараз, в принципі, нікому це не цікаво. Дуже погана ситуація на жаль.
- До альбому увійшли дві дуетні композиції. Перша - це "Кордон", яку ви записали з Василем Вірастюком і Олександром Усиком. Чому вибір пав саме на цих людей?
- Передісторія там схожа, в мене є знайомі, які тісно співпрацюють з прикордонною службою. Вже після того, як вийшла пісня «Про них», вони сказали «Ти написав пісню про добровольців, про тих, про тих, а чому про прикордонників не можна?» Це люди ,які реально першими зіткнулися з агресією і війною. У пісні та кліпі йдеться про оборону блокпоста, про бій у якому загинула наші прикордонники, але була дана гідна відсіч. Коли пісня була написана, мені запропонували взяти когось у співпрацю. Тож вирішили запросити відомих людей. Василь Вірастюк мій давній знайомий, прекрасна людина, до того ж має чудовий гумор, з ним було приємно працювати. Стосовно Усика ,я зразу був проти, тому що я від початку не вірю, що якщо ти носиш чуба, маєш татуювання і танцюєш щось схоже на гопак – це одразу позиціонує тебе як українця і патріота. Але вони настояли оскільки Усик мав якесь відношення до прикордонної служби. Тобто я знаю, що серед прикордонників він дуже свій, ну і плюс це був їх особистий знайомий. Можу лише сказати, що при спілкуванні він абсолютно мила людина, чистий спортсмен.
- Ну і друга дуетна пісня - "Як Ніч і День" з Олесею Киричук. Ви вже раніше співали дуетом пісню «Іменем кохання», що на цей раз стало поштовхом для сумісної роботи?
- З Олесею ми співпрацюємо вже десять років, прекрасна співачка. Була в мене така дуже давня пісня як «Ніч і день», я дістав її з шухляди, по-новому також поглянув і прийшла ідея співати її дуетом, бо текст дозволяє. Я не став особливо думати, запропонував Олесі, вона погодилася і вийшло те, що вийшло, як на мене, пісня вдалася. Я це називаю дует «красуня і чудовисько». У ролі чудовиська я звичайно, тому що Олеся прекрасна співачка з широким діапазоном, вокальними даними, а я так просто. Але це дуже цікава така ситуація, коли є такі протиріччя у всьому. На цю пісню мав вже бути відзнятий кліп, але плани нам поламав, як і багатьом на цій планеті, товариш карантин. Цей проект довелося трошки відкласти, але я сподіваюся, що скоро ми до нього повернемося.
- Тобто під час карантину роботу над кліпами було призупинено? Чи ви все ж таки працюєте потрохи?
- Ну стосовно попередньої пісні, це була вже середина березня, на яку було заплановано зйомки з Разіховським Владом, останні п’ять робіт для «МЕРІ» знімав саме він. Вже все було домовлено, але на жаль склалося не так як планувалося. Карантин ще триває, але минулого тижня таки був відзнятий кліп на іншу пісню «Бувай ми здорова». Оскільки пісня була написана і записана дуже швидко, я глянув і подумав що можна зняти відео просте, але ємке, що ми і зробили, залучивши мого знайомого відеографа Олега Бачинського. Я називаю цю людину відеограф «МЕРІ», тому що він з нами від початків і навіть перші любительські відео, це теж була його камера. Завдяки йому, я можу подивитися на себе 20 років тому. Кліп, який ми цього разу також відзняли з ним, багатьом дуже сподобався. Так буває, коли ти ні до чого не готуєшся, все виходить спонтанно. А я взяв з шафи якісь дуже старі речі, які можуть нагадувати Львів 20-х років, батярський період. Загалом ми відзняли цю пісню за якихось чотири години, змонтували ще за один день і так ескізно, легко все вийшло. Я бачу, що це має відгук у слухачів і глядачів, і мені приємно. Тобто можна і в карантин щось таке робити. Більше того, ми зробили ще й карантинну версію давньої пісні «Меридіани», як то зараз в тренді. Кожен сам собі вдома заспівав також видозмінивши її до певної міри, добавили латини і джазу. Тому карантин, як би це не було сумно і смішно, іноді навіть наштовхує на якісь корисні речі.
- У вас були заплановані концерти, які довелося перенести або відмінити через карантин?
- На жаль так, було заплановано доволі багато концертів, бо навесні як раз починається активний період оупенейрів і більше того, в нас була запланована серія концертів по презентації нового альбому. Перший концерт, за який мені особливо сумно, мав бути у Львові 28 березня в клубі «Пікассо». Концерт ми потім все одно зіграємо, але проблема в тому, що виступ мав бути саме у «Пікассо», а 29 клуб вже мали закрити. На жаль, цей клуб перестав існувати, йому було вже більше двадцяти років, за які він встиг стати культовим закладом Львова. Це легендарне місце, презентації всіх наших попередніх альбомів у Львові, так чи інакше, відбувалися у цьому закладі. Дійсно сумно, що ми не встигли. Зрозуміло, що багато всього перенеслося, відмінилося, але ж здоров’я і життя - то важливіше ніж концерти.
- Бачила що ви проводили концерт на Lemberg online, чого особливо бракує порівняно з живими концертами?
- Для мене будь-який концерт - це не соло артиста, це є дует з публікою. Відповідно, не важливо де вона знаходиться: чи це малий клуб, чи тисячний зал, чи стадіон. Важливо, що це є розмова: ти і вони, вони і ти. А на online концертах доводиться підключати уяву. Ти розумієш ,що люди є, вони десь у мережі, у певні моменти навіть здається, що ти відчуваєш погляди, але натомість тільки камери. Однак, це краще ніж нічого, такі концерти мають хороші відгуки. Зрозуміло, що це тимчасове явище і я маю надію, що скоро вже будуть можливі живі концерти.
Марія Крючкова
