Якщо зазвичай бойківські хати через високі й стрімкі дахи є схожими на смерічки, то лемківські домівки часто порівнюють із писанками, розкиданими на схилах гір. А все тому, що кожна лемківська хата була прикрашена особливими розписами. Відразу зазначимо, що малювання мало не лише декоративний, але практичний зміст - воно захищало деревину від гниття та вологи.
Про це йдеться в опублікованому матеріалі на сторінці Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького у Фейсбуці.
У ХІХ ст. в центральній та східній Лемківщині хати малювали начорно кількаразовим змащуванням вінців зрубу сирцем нафти (ропою). Щілини між вінцями змащували білою глиною. Споруда набирала смугастого вигляду. На пограниччі зі Словаччиною на зрубі малювали вапном додаткові вертикальні смуги. Таку процедуру повторювали щороку навесні та обов’язково напередодні урочистих подій, наприклад весілля.
В околицях Команчі, Лупкова, Балигороду хати малювали червоною глинкою – її у цих місцях багато. На початку ХХ ст. глинку після випалювання розтирали між двома каменями на дрібний порошок і пересівали. Далі у відро з водою, в якій попередньо зварили лляне насіння без луски, засипали розтерту глинку і додатково варили, додаючи лушпиння з червоних буряків або трохи сажі. Така фарба довго зберігала колір і не обсипалася. У селах Брунари і Вафка на вінонницях малювали білі крапки.
Найбільшої досконалості досягло розмальовування воріт геометрично-рослинним орнаментом у східній частині Лемківщини вздовж річки Ослави (притока Сяну). Серед характерних орнаментів солярний знак, сосни, квіти, листочки, ламані лінії, кривульки та "дерево життя".
Цікаво, що при розписі хат жінки дотримувались певних правил. Наприклад, орнамент на кутах житлової частини будівлі мав відрізнятися від візерунків у інших приміщеннях. На воротах стодоли малювали взори з курочками, пташками, на вхідних дверях - гіллясте дерево. Кути житлової частини розписували ялинками, кривульками, а кути стайні – драбинками та закарлючками.
