Олег Баляш на виборах 2015 року балотувався на посаду міського голови Львова від партії «Наш край». Нині він очолює міську організацію цієї партії. Окрім того, він є гендиректором НВП «Гетьман» та головою спостережної ради «Оксі Банку». У цьому інтерв’ю його відповідь на питання, чому у багатій країні живе бідний народ.
– Минуло понад два роки після Революції Гідності. Одна з її найголовніших вимог – нещадна боротьба з корупцією. Ви підприємець, отож, як з вашого погляду, бізнес відчув зменшення корупційного податку чи ні?
– Я вважаю, що за ці два роки все змінилось, але в протилежний бік. Ми повернулися на років 20 назад, тобто у 90-ті. На сьогодні корупція не те що процвітає, вона просто душить бізнес. Практично увесь бізнес загнаний у тіньові схеми, всі платять усім та за все. Отака нині ситуація.
Візьмімо алкогольну галузь. Як ви знаєте, прем’єр-міністр офіційно заявив, що 40% ринку перебуває в тіні. Я собі дозволю з цим не погодитись. На жаль, показник «тіні» значно більший. Нині ми є свідками подій, яких не було навіть у ті ж таки 90-ті. Зараз у Львівській області силою захоплюють спиртові заводи. По суті, кримінальні групи ведуть війну за державні підприємства. І при цьому держава на це ніяк не реагує. Уявіть собі, ми змушені везти спирт із Вінницької області. Це при тому, що в Україні більшість спиртзаводів сконцентровані у Львівській і Тернопільській областях. Більше того, вже почали відновлювати роботу так звані конвертаційні центри. Тобто, боротьба з корупцією звелась до голих гасел. І більше нічого.
– Такий результат – це наслідок чого: держава втратила керованість, недолуга економічна політика, своєрідний менталітет?
– На мою думку, теперішній критичний стан найбільше спричинили два фактори. Перший – це непрофесіоналізм людей, які прийшли до влади, другий – це «дерибан», тобто поділ сфери впливу, серед тих, хто дістав владу. Одним дістались одні галузі, іншим – другі. Стався розподіл підприємств та контролюючих органів між певними кланами, які почали заробляти на цьому гроші: для себе, своїх лідерів та своїх політичних сил. Отаке моє бачення теперішньої ситуації в країні.
– І чим це на вашу думку закінчиться?
– Я бачу, що на це досить негативно реагують, як європейські країни, так і США та МВФ. Оскільки для нас європейський вектор розвитку залишається головним, то, вочевидь, зовнішні інституції будуть мати суттєвий вплив на боротьбу з корупцією і на перебіг реформ в Україні. І саме з цим впливом я пов’язую швидке повернення країни на «шлях істини». Однак на сьогодні ми маємо тільки поглиблення кризи і розгул корупції.
Найгірше, що тепер ця криза дуже сильно вдарила по населенню через космічне зростання вартості житлово-комунальних тарифів.
– Власне, про тарифи. Як голова Львівської міської організації партії «Наш край» на останніх виборах ви кандидували на міського голову Львова. Одним із пунктів вашої програми було зменшення комунальних тарифів. Проте нинішня влада, навпаки, йде шляхом «тарифного геноциду», заявляючи при цьому, що розмови про зменшення платежів – це популізм.
– Та який там популізм, це просто небажання втратити надприбутки. Це та сама боротьба за гроші та за владу. Треба розуміти, що сьогодні всі ті підприємства, які виробляють тепло, електрику, подають нам воду, вони потрапили до рук олігархічних структур. І саме в їхніх кишенях осідають наші кошти.
Чи можна щось змінити? Можна. На Львівщині видобувають багато свого газу. Саме тому у своїй виборчій програмі я запропонував варіант, коли міська влада створює комунальне підприємство, яке напряму закуповує газ просто в області. Це відносно проста схема. Більше того, вона цілком реалістична, ми вже її цілком успішно реалізували на нашому підприємстві. Зокрема, ми маємо окремий договір із компанією, яка видобуває газ, а державі платимо тільки за послуги транспортування.
– Чому ж влада Львова цього не робить?
– Відповідь та сама. Хтось пройшов до влади і віддав комусь газову галузь. Тепер ставить «своїх» керівників, заводить кілька фірм-посередників, які скуповують газ у тих, хто його добуває, і продає його населенню чи підприємствам. А різниця лягає у приватну кишеню.
Наведу ще один конкретний приклад. З 1 квітня підняли ціну на спирт, на 20 відсотків. Нагадаю, в Україні є монополія на виробництво спирту. Тепер беремо в руки калькулятор. Вважається, що в середньому на виробництво однієї тонни спирту йде 3 тонни пшениці. Одна тонна пшениці, високого класу, коштує 4 тис. гривень. Множимо на 3. Виходить 12 тисяч гривень. Ми ж за одну тонну спирту досі платили 24 тисячі гривень, тепер заплатимо 28 800 грн. Постає питання, навіщо нам така державна монополія. Можливо, «Укрспирт» є найбільшим платником податків у нашій державі? Ні. Це все ті ж самі схеми. Я, скажімо, на бачив балансу «Укрспирту», та я більш ніж переконаний, що вони можуть купувати зерно і по 8 тисяч за тонну. Звісно, – у «своїх» підприємств.
І така картина у всіх галузях, де тільки є державні підприємства. Ставлять «своїх» людей і викачують державні кошти.
– Тобто, як не крути, очевидно, що розв’язання економічних проблем впирається в політику. Мають прийти до влади знаючі люди, які поламають ці схеми. З огляду на сказане, ви як керівник львівського міського осередку партії «Наш край», які найважливіші завдання бачите перед партією і міським осередком?
– Відповідаючи на це питання, спершу хотів би зазначити одну річ. Попри те, що партія «Наш край» є молодою, на останніх місцевих виборах загалом в Україні ми подолали 5-відсотковий бар’єр. Зокрема, за партію проголосувало півмільйона виборців, ми здобули понад 4 тисячі мандатів у місцевих радах. А це свідчить, що ставка на регіональну проблематику і на людей бізнесу має відгук у суспільстві. На жаль, до Львівської міської ради нам не вдалось потрапити, але це не привід посипати голову попелом. Навпаки, у Львові ніша для «Нашого краю» – це відповідальна опозиція. Ми буквально повинні моніторити те, як працюють Львівська міська і обласна ради, державні установи і доносити відповідну інформацію до виборців. Однак при цьому не просто вказувати на якісь проблеми, а й пропонувати реальні альтернативи їх розв’язання. Звісно, йдеться про ті сфери, на яких ми знаємося, а не про огульну критику заради критики. Наскільки нас почують, наскільки нас зрозуміють – це інше питання, але ми будемо мати змогу вести відкритий діалог із суспільством.
До слова, коли я йшов на мера, я казав, що стати міським головою Львова – це для мене не є надзавданням. Я цілком усвідомлюю усю відповідальність, яку несе на своїх плечах міський голова будь-якого великого міста.
– Під час виборів ви озвучили ініціативу про електронні петиції, які громадяни Львова могли б реєструвати на взірець того, як це зроблено на сайті Президента України. І зараз ця ідея вже у Львові реалізована. Садовий з вами зустрічався?
– Ні, не зустрічався. Та цього і не потрібно. Головне, щоб рух до більшої прозорості та відкритості влади не занепав.
– Однак чи такі кроки не є своєрідною маскою, за якою ховається справжня суть влади Львова. Адже від підприємців часто доводиться чути, що місцева влада їх тримає у міцних корупційних обіймах?
– Це правда. Корупція у Львові – це специфічна тема. Типова корупційна схема тут така. Скажімо, маємо рішення сесії Львівської міської ради, яка дозволяє якомусь підприємцеві приватизувати те чи інше приміщення. Але від цього рішення до безпосереднього викупу потрібно пройти безліч ланок довгого ланцюжка, і він настільки корупційний, що далеко не кожен доходить до фіналу.
– Ви можете назвати конкретну суму корупційного податку?
– Я можу сказати наступне. За дві останні каденції у Львові було продано приблизно 100 тис. квадратних метрів у вигляді різних приміщень. Беремо 500 доларів за один квадратний метр – така мінімальна ціна на цьому тіньовому ринку – множимо і маємо 50 млн доларів.
І прикладів у мене безліч. «Приходьте до Львова, робіть тут бізнес», – це так запрошують. Приходять, починають і одразу впираються у залізобетонну стіну. Скажімо, мають вони рішення сесії. Наступне питання – оцінка майна. Вона, зазвичай, завищена. Вони її оскаржують, потім їм нав’язують невигідний договір, вони і його оскаржують, і це може тривати років з десять. Для чого це все робиться? Щоб «стимулювати» вас дати хабара.
– Критика це добре, але це, так би мовити, негативна програма, а от як у львівського осередку партії «Наш край» з позитивом. Під час вже згаданих виборів ви обіцяли відкрити соціальні крамниці. Відмовились від задуму чи як?
– Ні, не відмовились. Більше того, саме тепер ми плануємо реалізувати перші кроки. Не хотів би називати бренд, але ми вже провели переговори з низкою виробників, які погодились на співпрацю. Відтак, у Львові постане мережа магазинів, де в ціновій політиці буде реалізована ідея «від виробника». Задум такий, щоб виробник сам продав свій товар у такому магазині і сам визначав рівень цін.
– Одразу по виборах ЗМІ зворохобила інформація про вибух у подвір’ї будинку у Львові, де ви мешкаєте. Партія «Наш край» з цього приводу зробила різку заяву, закликавши правоохоронні органи до неупередженого слідства. Зловили підривників?
– Стосунки з нашими правоохоронними органами – це окрема «пісня». Останнім часом ми до них звертались з двох питань. Перше – це вкрадені бюлетені. Пригадуєте, у листопаді у Львові неподалік пункту прийому макулатури знайшли десятки виборчих бюлетенів з позначками за кандидатів від партії «Наш край». Результат розслідування – нуль. Друге – це вибух, який стався 26 січня. Я написав заяву, моя дружина написала… Через тиждень я поцікавився: як іде розслідування. Мені відповіли – ми ніякого провадження не реєстрували. Можете уявити, яким було моє здивування…
Я не те, щоб хотів привертати увагу громадськості, але у мене в хаті був начальник райвідділу, були слідчі, все, що треба, ми підписали… І, в результаті, виявляється, що нічого не зареєстрували! Ніхто мені нічого не повідомив! Чи була проведена експертиза? Чи встановлено, що то вибухнуло – граната, петарда, саморобний вибуховий пристрій? Я нічого не знаю. Зрозуміло, що так не повинно бути, але саме так «працюють» сьогодні правоохоронні органи у нашій державі.
– Підсумовуючи нашу розмову, як би ви коротко відповіли на таке питання: Україна є потенційно багатою країною. Чому ж тоді ми такі бідні?
– Якщо коротко, то відповідь така: є купка шахраїв, яка тримає все у своїх руках. І наше завдання – забрати у них владу, щоб навести порядок і кожна людина в Україні змогла відчути себе в процвітаючій державі з справедливим ставленням до себе.
Розмову вів Андрій Возний.
