Рік, що сплив з моменту створення коаліції, є слушним приводом поговорити про успіхи в реалізації запланованого. Попри великі надії, що покладалися на демократичну більшість VІІІ скликання, зміни в країні просуваються не так швидко, як було передбачено у коаліційній угоді. Про те, що вдалося зробити за рік - і чого не вдалося, «Гал-інфо» поспілкувалося з натхненницею реформ, лідером громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ», народним депутатом України Ганною Гопко.
Нині Ганна очолює Комітет ВРУ у закордонних справах, тому друга частина розмови стосувалася викликів та можливостей, що постануть (відкриються) перед Україною у зв’язку з набранням чинності Угоди про Асоціацію із ЄС, участю у роботі Генеральної Асамблеї ООН в якості непостійного члена та в умовах агресії з боку Росії, яка й далі триває.
Пані Ганно, майже рік тому було підписано коаліційну угоду, яка стала своєрідною дорожньою картою реформ. Якою мірою її виконано за рік? В якій сфері найбільший поступ, в якій – найбільше розчарування?
Якщо брати в цілому, то угода виконується десь наполовину. Поступ у виконанні різних її частин нерівномірний. Оскільки це надто глобальна тема, я б хотіла сфокусуватися на конкретних справах, до яких доклалася особисто і де вдалося досягти успіху, попри те, що рік у парламенті був непростий. Так багато популізму, взаємних звинувачень, «зрад» та «нас зливають» довкола, що відчуття приреченості виникає.
Отож, найважливіше, що вдалося:
1. Відродити парламентську дипломатію. Командна гра парламенту та МЗС забезпечила ефективну протидію російській агресії: міжнародні санкції проти Росії, гуманітарну, фінансову та безпекову допомогу Україні, обрання України членом Ради Безпеки ООН.
2. Забезпечити прозорість влади та власності. Кожен громадянин має вільний доступ до реєстрів нерухомості та землі, може слідкувати за рухом бюджетних коштів. Засоби інформації розкриють справжніх власників, а партії звітуватимуть про свої фінанси перед суспільством.
3. Встановити нові правила гри для олігархів завдяки таким законам, як про ринок газу та про кворум в акціонерних товариствах. Тепер непростий період імплементації законів.
4. Прийняти закони про декомунізацію. Україна звільняється від спадщини тоталітаризму, наводить лад в інформаційному й культурному просторі, закриває свій інформаційний простір від агресивної російської пропаганди на телебаченні та в кінопрокаті.
5. Розморозити будівництво дитячої лікарні «Охматдит».
6. Допомогти українським дітям з реабілітацією за кордоном через дипломатичні канали.
7. Ухвалити закон про закупівлю ліків через міжнародні організації.
8. Започаткувати діалог української громадськості, переселенців, держави та міжнародних донорів задля відновлення й реінтеграції Сходу.
9. Допомогли перемогти на місцевих виборах і захистити цю перемогу кандидатам нової якості – таким, як Мішель Терещенко у Глухові та Олександр Сенкевич у Миколаєві.
Важливо щодня змінювати законодавче поле в інтересах суспільства. Наприклад, важливо, щоб новообрані місцеві ради працювали відкрито і в інтересах людей. Виборці мають знати, як голосує кожен конкретний депутат. Сподіваюся, найближчим часом ми приймемо невеликий, але важливий законопроект про поіменні голосування в місцевих радах, розроблений спільно з активістами руху «Простір свободи». Він підтримується експертним середовищем і профільним комітетом і попередньо має бути проголосований наприкінці листопада.
Назвіть основні причини буксування реформ: об’єктивні, суб’єктивні? Хто персонально відповідальний за їх повільне просування?
Україна – держава з тисячолітньою історією, але дуже молода за віком демократія та слабка за інституційною спроможністю. Старі псевдоеліти зацікавлені не у змінах, а, навпаки, в консервації стану речей. Це яскраво видно на прикладі прокуратури чи МВС. Що казати, якщо на зміну керівника апарату парламенту пішов майже рік (а попередній керівник обіймав цю посаду 14 років).
Чинний парламент вичерпав себе чи іще здатний працювати? Як ви ставитеся до розмов про перевибори 2016 року? Чи стало чинне скликання кроком до оздоровлення парламентаризму в Україні?
Так, нинішній склад парламенту – безумовно, великий крок уперед порівняно з усіма попередніми. У сенсі не стільки парламентських процедур (тут є проблеми), скільки з точки зору реформаторського потенціалу. Цей парламент може ефективно працювати. Закони, про які я казала, так само як закони, які допомогли нам реструктуризувати зовнішній борг та виконувати план з візової лібералізації, це засвідчили.
Проблема лише в тому, що є популісти, які ставлять партійні амбіції вище інтересів країни. Бо вірять, що отримають більше місць в наступному парламенті у разі позачергових виборів. Та чи зробить це парламент більш ефективним? Сумніваюся.
Днями переглянула фільм «Winter on fire» («Зима у вогні»), про Революцію Гідності, яка дала нам історичний шанс збудувати сильну державу вже навіки! Революції справедливості – не відбулося. За гратами не сидять ті, хто вбивав та замовляв убивства активістів, злочинці Януковича.
Будівництво – дуже складний процес, але якщо нам вдасться на фундаменті Тисячолітньої історії збудувати міцні мури, то це вже варто першої серії фільму – як успіх України-Русі повернув славу Європі.
«Самопоміч», чий список ви очолили рік тому, мала образ прогресивної, реформістської партії, яка претендувала на голоси мислячих людей, представників середнього класу. Вона справді якісно відрізнялась від традиційних українських лідерських партій чи ні?
«Самопоміч» стала платформою, на якій об’єдналися громадські активісти, експерти Реанімаційного пакету реформ, бізнесмени (як Олексій Скрипник), представники Люстраційного комітету, місцевого самоврядування та реформи житлово-комунального господарства (як Альона Бабак).
Це була не ідеологічна партія, а політичний лідерський проект, який мав привести в парламент команду професійних людей для якісної роботи та відновлення парламентаризму. Моєю метою було не просто пройти в парламент, а провести команду, яка стала б рушієм змін.
Але для системних змін Україні потрібні потужні ідеологічні партії. Моє переконання в цьому зміцнилося після відвідини у жовтні з'їзду консерваторів Великої Британії в Манчестері, який вразив тривалістю (4 дні), високим представництвом – участь прем'єра, міністрів та гостей з різних країн, змістом та оприлюдненими планами, різноманітністю паралельних заходів.
У консерваторів є ідеологія, візія розвитку країни та суспільства, харизматичний прем'єр Кемерон, сильна команда в парламенті та уряді, підтримка населення, почуття гумору. «We are the party of working people. Party to unite country in one nation», - говорить Кемерон у партійному проморолику.
Консервативна партія має сталу ідеологію, мільйони відданих виборців і понад 250 тисяч членів партії (щорічний членський внесок 25 фунтів). Після виборів, сформувавши уряд, партія опитала своїх прихильників, що потрібно для ефективнішої діяльності. Через е-мейл, соцмережі та листи партія отримала 60 тисяч пропозицій.
Чим партії відрізняються від політичних проектів?
1. Ідеологією, а не гаслами «жити по новому», «візьми і зроби», «обираємо прем'єр-міністра» чи нереалістичними обіцянками долара «по 8 грн». Передбачуваністю, прогнозованістю політичної діяльності, зокрема, голосувань. Неможливо уявити голосування ідеологічної фракції за популістські проекти – такі, як скандальний закон про валютні кредити.
2. Партійною історією і традицією. Зміна лідера не викликає значних змін у діяльності.
3. Мережею членів на місцях, регіонах та залученням нових.
4. Підтримкою громадян-виборців, які беруть відповідальність за діяльність партії через участь в акціях, зв'язок з представниками партії у владі, членські внески.
5. Програмою та Командою, де, крім лідера, є професійні політики, які також готують собі заміну.
6. Фінансуванням, походження якого зрозуміле, та підзвітністю.
Усталені європейські партії створені не під вибори, а під інтереси держави. У нас же той, хто платить, той і замовляє музику. А потім квазілідери дивуються, що їхніх однопартійців саджають за політичну корупцію. Ніби не знали, кого і за що беруть у список.
Прийнятий нами закон про державне фінансування політичних партій і уроки парламентських та місцевих виборів мають сприяти побудові справжніх партій в Україні. Ще одним вагомим кроком має стати новий закон про вибори до парламенту за відкритими списками, який, згідно з коаліційною угодою, ми мали прийняти ще навесні.
Як ви оцінюєте шанси на скасування короткотермінових віз для українців в 2016 році?
Зараз чекаємо на зустріч 24 листопада старших посадових осіб в Брюсселі, де буде висновок Єврокомісії. Далі 15 грудня Рада міністрів має прийняти рішення: або виключити нас із списку країн, громадяни якої потребують віз для короткострокового перебування (до 90 днів), або висунути додаткові вимоги. Аналізуватимуть і законодавство, і практику його застосування.
Важливо, щоб у нас нарешті з’явився віце-прем’єр міністр з євроінтеграції з достатніми важелями втілювати реформи та виконувати ухвалені закони. Це буде потужним стимулом для ЄС дати безвізовий режим. Ключові перестороги – це відсутність реальної боротьби з корупцією. Досі не запрацювали ні Антикорупційне бюро, ні Агенція з попередження корупції.
1 січня має набрати чинності Угода про асоціацію України з ЄС. Що залишилося зробити українській стороні для імплементації документа? Чи є небезпека, що документ не пройде ратифікацію в усіх країнах ЄС? Чи референдум у Нідерландах – серйозна проблема?
Угоду ратифікувала Греція. Європейський Союз уже направив Україні ноту про завершення внутрішніх процедур, а це означає, що всеохопна зона вільної торгівлі в будь-якому разі діятиме вже з 1 січня. А референдум у Нідерландах має консультативний характер, і то, лише за участі понад 30% виборців. Голландці пам’ятають про жертви MH17.
В одному з інтерв’ю ви казали, що нам бракує мережі союзників у світі, які працювали би з ключовими гравцями, які ухвалюють рішення. Чи вдалося відтоді налагодити таку мережу? Які країни в ЄС є найбільш проблемними для нас з точки зору комунікації?
Відновлено парламентську дипломатію, створено 68 груп дружби з парламентами світу. Ми провели День Африки в парламенті вперше за 25 років роботи Верховної Ради. Активно і скоординовано діють наші делегації в міжнародних парламентських органах – парламентських асамблеях ОБСЄ, Ради Європи, НАТО, Чорноморського економічного співробітництва, Східного партнерства, в Європейському парламенті та Міжнародному парламентському союзі. Саме на цих майданчиках ми формуємо консенсус, який допомагає просувати українську позицію в свідомість міжнародної громадськості, впливає на позиції урядів. Ну і, нарешті, не знайдеться помітної закордонної делегації чи журналіста з впливового видання, які б не відвідали Комітет і не зустрілися з його членами. Ця інформація з перших рук потім з’являється в ефірі чи відкладається у свідомості гостей.
Ось приклад того, як парламентська активність приносить реальну користь Україна. На початку 2016 року в Києві відбудеться зустріч спікерів країн Нордично-Балтійської групи. Таку пропозицію вніс президент Латвії Раймондс Вейоніс, який здійснив свій один з перших офіційних візитів саме в Україну. Українська сторона (Президент та спікер) підтримали ініціативу. Латвія – один з важливих союзників України в ЄС. Латвійці наші давні друзі, які щиро підтримують український народ, особливо з часів Революції Гідності.
Зараз нам важливо посилити співпрацю, запустити нові економічні та транспортні проекти, взяти в них досвід ведення лісового господарства та агросектору (виборювання в ЄС кращих субсидій для агропідприємств), реформа врядування, боротьби з корупцією.
Як ви бачите розвиток ситуації щодо виконання Мінських угод? Сторони ледве підійшли до етапу обміну полоненими, проте знову частішають обстріли бойовиків.
Україна виконує Мінські угоди, і це констатують і представники Франції та ФРН, і міжнародні організації, і ЗМІ. Росія і найманці їх не виконують, що також фіксується. І кожного разу вони чують, що санкції не зніматимуть і взаємодії не поновлять, доки ця злодійська політика не зміниться. Сирія і Україна – це зовсім окремі питання. Вони не пов'язуються. Днями, до речі, це вчергове повторив президент США.
Окремі політики, зокрема, Леонід Кравчук, постійно говорять про зміну формату переговорів, залучення США. Це реалістично?
Від США вже давно є представники, залучені до Мінського формату. Після засідання G20 в Туреччині більше країн братимуть участь у подоланні міжнародного тероризму в Україні.
У 2016 році головування у Великій сімці від Німеччини перейме Японія, а сама зустріч країн відбудеться в Японії в травні, де серед пріоритетів буде і Україна, а також діяльність створеної в червні цього року Ukraine Support Group. Українці чекають від Сімки недвозначної позиції щодо виборів на Донбасі і Мінських домовленостей в цілому. Що ЗАХІД НЕ ЗАСПОКОЇТЬСЯ, ДОКИ ПУТІН НЕ ВИВЕДЕ ВІЙСЬКА І НЕ ВІДДАСТЬ КОРДОН. А також повторить, що Крим є територією України і має повернутися в її межі.
Ми також очікуємо від Сімки чіткої позиції по енергетиці – ЖОДНИХ Північних Потоків - 2.
Також нам дуже важливо, щоб по торговельних режимах квоти зростали, нетарифні обмеження зникали, а по військово-технічній допомозі – підтримка набирала обертів.
Україна два роки буде непостійним членом Генеральної Асамблеї ООН. Які наші довготривалі завдання на цей час?
Завдяки членству ми зможемо впливати на рішення з багатьох питань, хоч би де і якого куточка планети вони не стосувалися. Також просувати важливі для українців справи :
1. Відновлювати територіальну цілісність та суверенітет України шляхом встановлення миру на Донбасі та повернення Криму.
2. Домагатися встановлення справедливості через трибунал по MH17.
3. Сприяти захисту прав людини в світі і, зокрема, припинення репресій в Криму.
4. Надання гуманітарної допомоги, зокрема, переселенцям.
Україна також в порядок денний діяльності ООН запропонувала свої пункти до 2030 року та напрацювання в сталому розвитку. Отож, в України буде не лише платформа для просування важливих тем, але і з'являється потужний важіль для розширення співпраці із іншими країнами. Ще одна тема – це обрання в 2016 році нового генсека ООН. Кандидат має бути схвалений РБ перед тим як кандидатура виноситься на Генеральну Асамблею.
Путінська війна з Україною відкриває перспективи для творення нових форматів в Європі: безпекових, економічних, енергетичних. Водночас непроста ситуація складається в ЄС: неконтрольований потік іммігрантів, фінансові кризи (приклад Греції), заяви Британії щодо референдуму про параметри присутності в ЄС ставлять під питання міцність ЄС як геополітичного гравця. Національні інтереси в багатьох країнах-членах ЄС починають співставлятися з ідеєю та інтересами колективного союзу. Важлива тут і єдність ЄС, і додаткове посилення співпраці через регіональні формати, зокрема, Нордично-Балтійський, де Україна (і в перспективі Білорусь) могли б посилити ЄС, Вишеградську групу, наших чорноморських друзів – Болгарію та Румунію.
Роботи – багато, часу – обмаль, і що потрібне понад усе – це більше активістів, волонтерів на міжнародному полі, фахових і відданих помічників.
Сергій Стуканов
