7 вересня газеті “Високий Замок” виповнилося 32 роки.
До цієї дати в проєкті #ВідвертаРозмова_з поспілкувався з головною редакторкою газети Наталкою Балюк.
32 роки - значний час і досвід, але чи може зараз друкована газета конкурувати з “онлайн” світом?
Ну, у нас не лише друкована газета, у нас і сайт є. Йому вже, мабуть, років 20. Газета “Високий Замок” - одна з перших запровадила у Львові онлайн-видання. Мене на відкриття сайту надихнула поїздка в Польщу, де ми відвідали редакцію газети Rzeczpospolita (загальнонаціональна польська щоденна газета, - ред.), у них на той час вже існував сайт, крім друкованого видання. Коли я приїхала додому, то знайшла відповідного технічного працівника, який допоміг запустили сайт. На початках на сайті ми дублювали друковану версію газети. Згодом дійшли думки, що самі собі створюємо конкуренцію. Сайт - безплатний доступ до контенту, а газету все-таки треба купити. Тоді почали розділяти газету й сайт. На сайт давали лише частину статей з друкованого видання, також зʼявилася стрічка оперативних новин.
Зараз на дворі зовсім інший період, чи залишилось в ньому місце для паперових медіа?
Звісно, що залишається. Як бачиш, “Високий Замок” живе, маємо передплатників, постійних читачів, які щороку поновлюють передплату. Хоча, ніде правди діти, все менше людей читають газети, бо є гаджети. Інтернет повільно, але безжалісно “з'їдає” паперові ЗМІ. Кількість читачів на нашому сайті постійно зростає…
Газети зазвичай читають люди старшого покоління - це у них традиція, ритуал. Наші читачі передплачують газету по 20-30 років, для них “Високий Замок” - це частина їхнього життя. Якщо листоноша їм газету з якихось причин не донесе, то вони нам видзвонюють, хвилюються…
До речі, саме зараз стартує передплатна кампанія на наступний рік.
Хоча, коли бачу, як нашу газету купують люди середнього віку, чи навіть молоді, мені дуже радісно. Значить є запас міцності для існування друкованих медіа.
А яка ситуація з друкованими медіа на Заході? Там зникає друкована преса?
Ні. Там газети добре почуваються. Але у багатьох європейських країнах уряди фінансово підтримують друковані медіа. Саме друковані! До прикладу, у Франції існують спеціальні державні програми й всі без винятку суспільно-політичні газети, незалежно від форми власності, отримують дотації. Держава розглядає це як інвестицію в інформування свого населення, щоб громадяни отримували якісну інформацію, і щоб був плюралізм думок. А це є гарантія демократії. До речі, у Франції жодна газета не заробляє на себе.
Наскільки різниться підготовка матеріалів для онлайн і друкованої газети?
Мало чим відрізняється. Оскільки “Високий Замок” виходить раз на тиждень, то весь інший час наші журналісти працюють для сайту.
В газету в основному йдуть матеріали, які не є оперативними, не втрачають актуальності з плином часу. Зараз газету робимо, по суті, у форматі журналу. В сучасній газеті практично нема новин, бо газета в силу обʼєктивних причин не може конкурувати в оперативності з телебаченням, радіо, сайтами, соцмережами. Тому в газеті переважно ексклюзивні репортажі, інтерв'ю, аналітика або якісь коротенькі матеріали, які не втрачають актуальності. І тому це досить якісна журналістика, ексклюзивна, жива…
Хоча, звісно, ми реагуємо на оперативні резонансні події, які сталися навіть у день виходу газети.
Я постійно порівнюю з цифровим світом, де все значно простіше. В друкованій газеті навіть помилку чи хибодрук виправити вже неможливо. Були якісь історії?
Звичайно було. Адже журналісти живі люди, всі допускають помилки. Бувають навіть помилки в прізвищах, одруківки. Це дуже прикрі речі, але, на щастя, таке трапляється нечасто. На сайті справді помилку можна швидко виправити, а в газеті вже ні. Можливо, тому газети значно грамотніші, ніж сайти.
Скільки людей готує матеріал до друку?
Ну от журналіст написав матеріал. Потім його читає редактор або заступник редактора. Потім літредактор. Верстка, коректура. Трохи є людей…
Вам вдалося зберегти літредакторів?
Так, у нас є літредактор.
В онлайн світі вони зникли перші.
Це проблема. Тому на сайтах так багато помилок у текстах!
Чи є якісь правила розміщення матеріалу в газеті?
У нас є модель газети, якої ми дотримуємось. На першу сторінку виносимо найцікавіший матеріал номера, чи найбільш актуальний, суспільно значущий, ексклюзивний. Друга сторінка - обовʼязково коментар, цитати, прогноз погоди... Третя – найбільш актуальні теми. А далі кожна сторінка має свою тематику: політика, культура, здоровʼя, спорт, світ. До речі, в кожному номері є сторінка про тварин і сторінка про харчування з рецептами.
Тобто ваші читачі знають “яка сторінка їхня”?
Саме так. Формат «Високого Замку» - це сімейна газета. Якщо хтось з сімʼї її приніс до хати, то кожен член сімʼї знайде у газеті щось цікаве для себе. Наприклад, тато або дідо прочитає політику чи спорт. Мама - інтерв'ю з якоюсь зіркою чи сторінку рецептів. Бабця обовʼязково прочитає сторінку здоров’я. Це має бути така собі універсальна, цікава для усіх газета.
Ти маєш великий досвід як в друкованому форматі, так і онлайн. А нещодавно почала робити відеоконтент - маєш свій ютюб-канал “Балючі теми”. Що з цього всього тобі найближче?
Я - газетяр. Там я себе відчуваю як риба в воді. 30 років працюю в одній газеті. Прийшла в “Високий Замок” ще студенткою на практику. Починала з відділу новин - “старша куди пошлють”. Потім писала про спорт, про кримінал, згодом про політику. Почала пробувати писати політичну аналітику….
Одразу вдалось?
О, ні! Коли написала свій перший аналітичний матеріал, саме була у декреті. Мені так хотілося на роботу, тож вирішила написати статтю вдома, поки мала спала…
Прийшов чоловік з роботи, і я йому дала прочитати написане. Степан це прочитав, а він дуже тактовна і дипломатична людина, і каже: “Це треба доробити”. Іншими словами, не годиться. Боже, як мені було соромно, образливо.
На другий день я встала раніше від усіх і переписала. І з ранковою кавою дала чоловікові новий текст. Він прочитав і сказав: “А це я надрукую”.
Як думаєш, чи довго ще протримаються друковані медіа?
Я не прихильниця будь-яких прогнозів. Пригадую, ще років 20 тому казали, що газети скоро помруть. Як бачимо, не померли. Вони зменшили свою вагу, але це об'єктивно, бо з розвитком новітніх технологій з'явилась більша конкуренція. Але ми її наразі витримуємо. Свого часу казали, що кінотеатри чи друковані книги не виживуть, але ні - вижили і отримали нове дихання. Тиражі, звичайно, значно менші. Тому не будемо щось прогнозувати, а будемо якісно і самовіддано робити свою справу, жити і працювати у моменті.
“Високий Замок” - не просто існує, він на себе заробляє, навіть нині, у цих вкрай важких умовах, що є, як на мене, унікальним явищем. З ринку зникло багато газет, які мали кращі стартові фінансові умови, їх фінансували олігархи. Але припинили своє існування саме тому, що власники розглядали ці видання не як цивілізований газетний бізнес, а як дорогу забавку - такий собі додаток до основного бізнесу, засіб політичного впливу. Набридло фінансувати - і кинули. А “Високий Замок” - це якісний інформаційний продукт зі своєю історією. І я з оптимізмом дивлюся у наше майбутнє.
Розмовляв Андрій Маринюк
