31 липня 2016 року передчасно відійшов у вічність Михайло Андрійович Филипчук (19 грудня 1955 р. – 31 липня 2016 р.) - багаторічного дослідника Пліснеська, керівника багатьох експедицій та незмінного директора Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка.
Михайло Филипчук був кандидатом історичних наук, доцентом кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки, директор Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Він був одним з ініціаторів створення Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» та розробив його концепцію. Михайло Филипчук багато років керував пліснеською археологічною експедицією.
Михайло Филипчук: У Плісниську можна простежити тяглість монастиря і церков від ХІІ до ХХ століття
ДОВІДКА.
Михайло Андрійович ФИЛИПЧУК(19.12.1955-31.07.2016) – відомий український археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки, директор Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка, один з ініціаторів створення та провідний науковий співробітник Адміністрації історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ», керівник Пліснеської археологічної експедиції у 1990-2016 рр.
ВИВЧЕННЯ РАЙКОВЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
В сферу наукових інтересів М. Филипчука потрапили насамперед старожитності райковецької археологічної культури українського Прикарпаття. Вчений активно розробляв питання топографії і планувальної структури селищ і городищ ост. чв. І тис. н.е., характеру житлових, господарських і оборонних споруд на пам’ятках, еволюції виробів з кераміки, структури господарства тогочасного населення, рівня його соціально-економічного розвитку, а також численні проблеми теорії та методики формування археологічних джерел. Всього одноосібно та у співавторстві дослідник опублікував близько 100 наукових праць, у т.ч. 4 монографії, зокрема «Слов’янські поселення VІІІ–Х ст. в українському Прикарпатті. – Л., 2012. – 314 с.».
ДОСЛІДЖЕННЯ ДАВНЬОГО ПЛІСНЕСЬКА.
Михайло Филипчук вивчав унікальні старожитності Пліснеського археологічного комплексу з 1990 по 2016 рік. За цей час вченому вдалося розчленувати слов’янський та давньоруський періоди розвитку давнього міста, визначити та вивчити полісну модель давньослов’янського й бургівську модель давньоруського городищ, розвідково дослідити практично усі лінії захисту, відкрити два слов’янські некрополі ІХ–Х ст. та слов’янський крематорій того ж часу, зафіксувати й вивчити кілька фундаментів середньовічних церков та виявити синхронні християнські некрополі, дослідити давньоруський курганний могильник ХІ – поч. ХІІ ст., відкрити й практично на всій площі розкопати унікальний давньослов’янський культовий центр кін. VІІ–Х ст., дослідити численну житлову й господарську забудову ІХ–ХІІІ ст., зафіксувати ремісничі осередки на городищі, нагромадити тисячі одиниць знахідок; зрештою, вченому вдалося відтворити картину життя на давньому Пліснеську. У 2015 р. спільними зусиллями М. Филипчука, за підтримки й сприяння заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Юрія Підлісного та начальника відділу охорони історичних пам’яток та історико-культурної спадщини Андрія Левикана теренах давнього Пліснеська було однойменний Історико-культурний заповідник.
ОРГАНІЗАЦІЯ АРХЕОЛОГІЧНОЇ НАУКИ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
Михайло Филипчук перейшов працювати у Львівський національний університет ім. І. Франка на посаду доцента кафедри археології, античності та середньовіччя у 1999 р. У цьому вузі віддавна були сильні традиції археологічної науки. Проте, тривалий час не було окремої спеціальності «археологія». Михайло Филипчук виступив ініціатором відкриття зазначеної спеціальності, що, зрештою успішно згодом було зроблено. Викладацька робота його не вдовільняла. Він завжди прагнув займатися фундаментальною наукою, хоча студентів він дуже любив. За підтримки Івана Вакарчука – тодішнього ректора Львівського університету, у 2000 р. М. Филипчук береться за створення Інституту археології – наукової установи у складі згаданого вишу. М. Филипчук очолює новостворений заклад і налагоджує наукові зв’язки із провідними інституціями України та закордону. У стінах Інституту вчений засновує «Вісник Інституту археології», який у 2010 р. увійшов до переліку фахових видань України (виходить з 2006 р.). Михайло Андрійович організовує та налагоджує роботу постійно діючих археологічних експедицій на еталонних пам’ятках у Пліснеську та Буську.
Вчений також виступав організатором та співорганізатором багатьох наукових заходів, зокрема, «Етногенез та рання історія слов’ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть» (30–31 березня 2001 р.), «Нові технології в археології» (26–28 вересня 2002 р.), ІІ Міжнародного симпозіуму «Народження слов’янських держав: стан та перспективи дослідження» (25 вересня 2008 р.), польового наукового семінару «Старожитності Галичини і Волині у контексті етно-археологічних досліджень» (11–13 липня 2014 р.), наукового семінару «Пліснеський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження» (15 квітня 2016 р.).
