Театральна режисерка, композиторка та кінопродюсерка Олеся Галканова-Лань поділилась з Гал-інфо історією своєї участі в конкурсі на посаду головного режисера театру імені Марії Заньковецької, та своїм баченням “комерційного театру”.
Олеся, ти нещодавно взяла участь в конкурсі на посаду головного режисера театру ім.Марії Заньковецької. Як сказав в коментарі Гал-інфо голова конкурсної комісії Василь Вовкун, на жаль, крім репертуарного плану в жодного учасника не виявилося програми нового руху в завтрашній день в театральному мистецтві.
Кожен з нас розповідав те, яким ким він бачить театр. Кожна людина є унікальна і кожен представляв свою програму так, як її бачив. Можна сказати, що концепцію свою ми розповідали. Але наскільки ми її змогли донести для тих вимог, які були потрібні, та чи це бачення театру підійшло комісії, це вже інше питання.
Але ж не було чіткої вимоги як конкурсант повинен представити свою концепцію?
Кожен конкурсант він готувався по своєму. Ми досить довго представляли свої програми. Я особисто пів години була, менш як двадцять хвилин ніхто не був. Було дуже багато питань, цікавих аргументів, як з мого боку, так і з боку комісії. На мою думку, комісію дуже класну зібрали. Були різні люди й з театру і поза. Можу сказати, що все було на дуже високому кваліфікаційному рівні, бо я багато пройшла по різних конкурсах в плані кіно, і я розумію, що має бути, які мають бути вимоги, питання були дуже доцільні.
Тому кожен розповідав, те, що вважає за потрібне. Я розповідала про своє бачення театру. Я розуміла, що моя концепція для цього театру наразі не на часі. Вона трішки інакша. Але я все одно пішла, бо хотіла розповісти своє бачення. Це було чудове тренування. Я завжди кажу, що треба брати участь в конкурсах, бо це тримає в тонусі. Я дуже задоволена, що я просто взяла участь в цьому конкурсі, щоб себе трішки потренувати.
Для кожного часу має прийти той керівник, який буде потрібний саме в той час. Є різні бачення. І перехід в театрі має бути плавним.
На твою думку, посада головного режисера - це репертуар театру?
Ні. Моя концепція була така, що зараз головний режисер це зокрема і менеджер. Крім того, щоб втілювати якісь сценічні речі, ти мусиш проробити репертуарний план, який буде не тільки з естетичної точки зору заходити людям, а й з точки зору грошей бути привабливим.
Зараз Україна потихенько переходить саме на цей момент. Ми не можемо різко цього зробити, бо потрібно досвід мати. Хтось переходить швидше, хтось повільніше, тому моя особиста думка це має бути режисер-менеджер, а не людина, яка приходить втілювати свої амбіції.
Які вистави в Україні можуть бути комерційно успішними? Можуть заробляти гроші?
Якісні. Щоб б ми не робили воно має бути якісним. І ми маємо відповідати за це.
Коли зараз театрі ти говориш “комерційна постановка”, або на виставу говориш як продукт, то багато театралів беруться за серце. Але стоп. Все може бути супер'якісне та супермистецьке, просто треба до всього мати правильний підхід. Я як режисер дуже боюся, що щось не зайде людям, ти не можеш бути впевненим на 100% як поведеться глядач. Якщо твоя вистава зайшла на 50% я вже вважаю, що це добре.
Якісний продукт він має бути зі всіх боків якісно зроблений, і технічно і мистецько. Для мене приклад це Бродвей. Але при тому всьому у них також є провали, адже це людський фактор від якого ми не застраховані. Але нам треба йти й не боятися слова “комерційний театр”.
Комерційним може бути й “Гамлет”, і не обов’язково зі всіх знімати штани. Глядачі приходять в театр за емоціями. Всі чомусь думають, що комерція це комедія. Ні комерція це насправді серйозні речі, які люди чекають і на які люди ходять. Комерція - це “Ісус Христос — суперзірка”, “Привид опери”. До речі “Дама з камеліями” це також комерція, “Шаріка”, “Гуцулка Ксеня”. Насправді це комерційні речі, це те, що популярне, те через що можна ідею принести.
“Соло для мідних труб”?
Звичайно. Це також комерція. Огородник - це комерція. Адже це те що наболіло людям. Глядачі потребують можливості побачити себе зі сторони, в театрі потрібно показувати життя простих людей, щоб вони не відчували себе самотніми. І на мою думку саме це робить Орест Огородник.
Будеш брати участь у повторному конкурсі?
Я не знаю де я буду. Насправді я пішла на цей конкурс, бо мені дуже хотілося розповісти, яким я бачу цей театр. Я і так постійно це роблю, але мені було ще цікаво потренуватися. Якщо буде повторний конкурс і я буду у Львові, то звичайно я піду на нього. Як це така вечірка і без мене (сміється, - ред).
