Чому на стіні висить Заньковецька? Для чого художнику клей-ПВА та порохотяг? Навіщо готувати для Гамлета 45 страв? Кого поклали у труну замість заньківчан? І до чого тут баскетбольне поле?
Відповіді на ці запитання шукайте у статті Гал-інфо із закулісся театру Заньковецької.
Ласкаво просимо до художньо-декоративної дільниці Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. Як зрозуміло з назви, тут майстри-художники працюють над декораціями для вистав театру. Гал-інфо в чергове зазирає у закулісся театрального життя, аби привідкрити для вас його таємниці.
Залаштунки театру Заньковецької: історія гардеробмейстра, або Хто і як створює одяг для заньківчан
Декорації вистави були чудові, на жаль, їх заступали актори
Беручи до уваги нещодавню прем’єру вистави за мотивами п’єси видатних чеських письменників Чапеків «Із життя комах», варто згадати слова старшого брата про декорації. На думку Йозефа, театр взагалі своєрідний тим, що там всі речі виглядають інакше, ніж спершу передбачалося.
«Чим більше декорації не відповідають задуму, тим більш одноголосно глядачі та критики стверджують, що декорації на цей раз вдалі і відповідають духу п'єси».
Водночас, американський театральний критик Олександр Вулкотт мав необережність різко висловитись про роль декорацій у житті вистави так:
«Декорації вистави були чудові, на жаль, їх заступали актори».
Залишимо це на ваш розсуд — на роздум глядача.
А ми розпочинаємо екскурсію у художньо-декоративний закулісний завод театру.
Залаштунки театру Заньковецької: сардаки, капелюшки, шаровари, мундири
Баскетбольне поле
На прохідній нас зустрічає керівник художньо-декоративної дільниці, заслужений працівник культури України Богдан Покровецький. Чоловік знає кожен куточок театру і може нас закритими очима провести до дільниці, де разом зі своїм творчим колективом чаклує на маленькому закулісному заводі.
“Як зараз пам’ятаю, 15 листопада 1990 року розпочалась моя офіційна історія в рядах заньківчан. Це стало можливе завдяки народному художнику України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка — Мирону Володимировичу Кипріяну, який на той час як художник-постановник працював над постановкою вистави "Павло Полуботок" (авторства Богдана Лепкого). На той час він поставив переді мною завдання намалювати двох гетьманів і дві ікони для цієї вистави. Це завдання можна навіть вважати ексземенаційним, бо за результатами цієї моєї роботи Мирон Володимирович прийняв мене на роботу.
Сьогодні я не уявляю себе за іншою справою. Навіть не знаю, де би ще я міг у повному обсязі реалізувати свої навички, як не у театрі. Особливо додає мені наснаги те, що поруч зі мною працюють справжні майстри своєї справи: моя дружина художниця Надія Покровецька, Уляна Рибицька, Людмила Друзюк та художники Орест Гелитович, Михайло Михащук, наш маляр-швея Катерина Калінчук.
Віддаючи театру всіх себе, ми водночас підтримуємо один одного. Та й загалом для працівників театру не в дивину приходити додому, щоб тільки поїсти та переночувати. Адже всіх себе ми віддаємо творчості”.
У доробку художників художньо-декоративної дільниці (заслужений працівник культури України Богдан Покровецький, художник Орест Гелитович, художники Михайло Михащук) як постановників є вистави "Назар Стодоля", "Різвяна ніч", "Украдене щастя" (режисер-постановник Федір Стригун та режисер — Таїсія Литвиненко).
До речі вистава "Різдвяна ніч", прем'єра якою відбулась 26 грудня 2015 року, до тепер збирає аншлаги. А коли піднімається завіса і ще на сцені немає акторів, то перші оплески отримують художники-постановники цієї вистави за казкове оформлення декорацій.
Окрім того художники декоративної дільниці як постановники залучались окремо до інших вистав. Наприклад, художник Орест Гелитович як постановник працював над виставою "Пітер Пен: нова історія" (режисер Олеся Галканова). А художник Михайло Михащук - "Club самотніх сердець" (режисер з.а.України Тетяна Аркушенко). А сама художник Богдан Покровецький працював над виставою "Соло для мідних труб" (режисер та автор твору Орест Огородник).
Богдан Покровецький також згадує колег, з якими мав честь працювати: заслужений працівник культури Польщі Валерій Бортяков - вистава "Василь Свистун" (режисер-постановник Вадим Сікорсткий); вистава "УБН" (режисер-постановник Федір Стригун); вистава "Державна зрада" (режисер-постановник Федір Стригун).
Зайшовши у декоративний цех відразу під ногами помічаєш, наче баскетбольне поле. Невже тут тренується збірна театру? Як пояснив Богдан Покровецький, насправді — ні.
“Підлога цієї кімнати спеціально розграфлена білими лініями для того, аби орієнтуватися у плані сцені під час пошиття половиків. Це дозволяє нам зберегти дорогоцінний час, щоб не бігати на сцену і заміряти відстані.
Маючи свою сцену у цеху, ми можемо чітко розрахувати план сцени, форми та інші важливі характеристики половиків та декорацій, аби актори почували себе максимально комфортно на сцені та гармонійно могли жити у виставі разом з декораціями”, — пояснив Богдан Покровецький. І додав, що це було його нововведення.
Залаштунки театру Заньковецької: столяр, який зіграв свою роль в театрі Марії Заньковецької
Підмакетник
Декорації починають виготовляти тільки після затвердження художньої ради.
“Опісля того художник-постановник вистави подає свої ескізи, креслення, за якими ми втілюємо у життя його задум. Як правило, він попередньо готує міні-версію декорацій. Для цього у своїй роботі використовує такий підмакетник. Усі деталі тут зменшені у двадцять разів. Тобто реальному метрові відповідають умовних п’ять сантиметрів”.
Залаштунки театру Заньковецької: чоловік, який декомунізував театр Заньковецької
Історія на стінах
На стінах художнього цеху можна побачити фрагменти декорацій, розписів зі списаних вистав.
“Як бачите, на стіні ще зберігся герб, корона, колони з вистави про гетьмана Мазепу. А на сусідній стіні розташований портрет самого автора трилогії "Павло Полуботок", "Мотря", "Не вбивай" Богдана Лепкого (художник-постановник Мирон Кипріян).
До речі, цю корона, яку використовували у виставі “Мотря”, також задіяли і на сцені під час першого конкурсу “Міс Галичина” ще у 1991 році. Знаємо, що у той час Україна вирвалась з-під радянського ярма, тому в декораціях під час конкурсу використали тканину жовтого та синього кольорів”, — розповів Богдан Покровецький.
Ще старішими є декорації до вистави “Павло Полуботок”, які виготовили у далекому 1990 році. Також на стінах ще лишились картини з вистави “Пан Коцький” (художник-постановник Мирон Кипріян).
Ексклюзив до 100-річчя театру: фото з репетиції вистави "Марія Заньковецька"
“Ось, наприклад, ці три картини ми писали для вистави Федора Стригуна “Дама з камеліями” — це легенда про людей, що живуть в імлі аромату п'янкої квітки. Художнє оздоблення придумувала світлої пам’яті художниця-постановниця, заслужений діяч мистецтв України — Людмила Боярська. Прем'єра відбулась у грудні 2008 року, наразі — виставу вже списали, а декорації лишились. Тож вже невдовзі вони прикрашатимуть коридор театру біля малярного цеху”, — зазначив Богдан Покровецький.
Таємниці театру Заньковецької: куди поділась квадрига Аполлона?
Віртуози
Скільки в середньому йде часу на виготовлення однієї скульптури, картини, квітки чи ще будь-чого іншого — сказати важко. Все насправді залежить від навичок майстра, і від його рівня володіння певною технікою.
“Ось наприклад, портрет пари, де дама кружляє у синій сукні, я завершив за два дні. А ось на сусідній стіні — портрет гетьманів та ікон — це був більш тривалий процес, який зайняв близько двох тижнів”, — пояснив Богдан Покровецький.
Таємниці театру Заньковецької: загублена кімната без дзеркал
Для чого художнику клей-ПВА та порохотяг?
“Коли ми пишемо картини або щось розфарбовуємо, то переважно у роботі використовуємо гуаш. Головне, щоб це були нелегкозаймисті. Для цього у нас є пензлики різних розмірів".
Якщо розмалювати необхідно велику площу, то до справи беруть порохотяг і роздувають фарбу по поверхні.
"До гуаші ми додаємо клей-ПВА. Попри те, що така консистенція ускладнює процес фарбування, та все ж кінцевий результат — довговічність — того вартує. Деколи ми просто розбавленим клеєм з водою продуваємо, використовуючи порохотяг.
Прогрес йде. Тепер є альтернатива дідівському методові — гумова фарба та “Дюфа”, яка у своєму складі має латексні компоненти. Використання таких матеріалів забезпечує збереження помальованого шару таким, яким він був від початку”.
Богдан Покровецький пояснює, що художник повинен відчувати матеріал, який використовує у роботі. Зокрема, важливо знати, що з часом гуаш висвітлюється. Натомість масляні фарби навпаки — темніють.
Також не варто ускладнювати собі роботу промальовуючи маленькі деталі на декілька метрових картинах. Адже окрім того, що художник витрачає дорогоцінний час, так ще викривлюється загальна композиція картини. Не дарма на початку статті ми згадали слова Йозефа Чапека про те, що театр взагалі своєрідний тим, що там всі речі виглядають інакше, ніж спершу передбачалося.
“Площа святого Трійці”
Гал-інфо якраз застало художників дільниці за підготовкою до прем’єри заньківчанського проекту “Площа святого Трійці”, який покажуть 21 та 22 грудня у новому просторі — Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Це буде монодрама для трьох фіналів за мотивами “Цинамонові крамниці” та “Санаторій під клепсидрою” Бруно Шульца.
“До роботи над виставою спонукало місце – музей «Територія терору» у Львові. Тут, зокрема, зберігаються матеріали про нашого легендарного актора Богдана Коха – в’язня концтаборів, та фонограма спогадів заньківчанського корифея Бориса Міруса. Тому не дивно, що ця робота прагнула посвяти саме таким простором. Для театру ця співпраця є цікавою і відповідальною”, – розповів Гал-інфо Олександр Оверчук.
За художню постановку в цій виставі відповідає Олександр Оверчук. Те, що ми встигли побачити одним оком — так це окуляри від сонця, дуже багато окулярів від сонця, швейна машинка, мольберт, громофон, які є елементами декорації.
Залаштунки театру Заньковецької: Мене часто шукали серед декорацій, – балетмейстер Олена Балаян
Як хочеш шити, то перш вузлика зав'яжи
На прямому сенсі цього вислову знається майстриня художньо-декоративної дільниці Катерина Василівна.
“Коли я прийшов до театру, то пані Катерина вже тут працювала”, - пригадав Богдан Покровецький.
Її робоче місце розмістили у маленькій затишній кімнаті. Ліворуч від швейної машинки вікно, через яке пробивається сонячне проміння і падає на покроєну тканину. На підвіконні обережно складені тканини, різноманітні нитки, голки та ножиці.
"Та коли є велика робота з пошиття одягу сцену, то машинку виносять на цех. І тоді до роботи стають всі працівники дільниці", - каже Богдан Покровецький.
“Шию все для театру, починаючи від половиків (площею 240 кв. м), куліс, завершуючи задниками (11 на 15 метрів). Тобто все, окрім костюмів. Спершу художники розкроюють тканину, а далі до роботи приступаю я”, — розповіла Катерина Василівна.
У народі ще кажуть: “Не вмієш шити, так і не пори”. Та це не про них. Адже всі працівники дільниці — жінки і чоловіки — творчі бійці-універсали.
Залаштунки театру Заньковецької: хореографічна кухня акторів
Бюсти Наполеона, Карла Маркса і навіть Сталіна
Ми побачили, що на полицях дільниці причаїлися бюсти Наполеона, Карла Маркса і навіть Сталіна, які залишились тут після вже давно списаних вистав. Це винятки, адже це роботи світлої пам'яті художників-бутафорів - заслужений працівник культури України Сергій Іванович Лінкевич та інші тогочасні батафори.
Решта бутафорських виробів зберігається у реквізиторній дільниці (Здається Гал-інфо вже знає, куди попрямує наступного разу :)) ).
Бутафорія
У художньо-декоративній дільниці працюють дев’ятеро майстрів, двоє з яких з бутафорного цеху. Гал-інфо поспілкувалось з працівниками, аби більше розповісти читачам про закулісну магію.
Як розповів пан Богдан, колись майже всі бутафорні елементи декорацій виготовляли вручну. Та сьогодні з розвитком промисловості набагато простіше і швидше, та й економічно вигідніше купити вже готову річ.
Але попри це часто для вистав необхідні унікальні речі, які народились в уяві художника. Тоді до справи беруться двоє працівників бутафорного відділу — Оксана Романко та Юрій Сагайдак, ів театрі вже понад десять років.
Серед останнього, що виготовляли майстри були кулі для вистави “Із життя комах” (режисер-постановник — Вадим Сікорський, художник Наталія Тарасенко).
"Зараз бутафори працюють над виставою "Фредерік, або Бульвар злочину" (режисер-поставник Олексій Кравчук, художник-постановник Ася Кравчук), виготовляючи для неї маски та беруть участь разом художниками-декораторами у втілені задуму декорацій до цієї вистави (про це далі)", - розповів пан Богдан.
На сцені Заньковецької прем’єра: покажуть людські вади через світ комах
Зайшовши до майстерні-бутафорії, Гал-інфо застало художницю Оксану Романко за виготовленням масок у техніці пап'є-маше. Для прем’єрної вистави "Фредерік, або Бульвар злочину", їй необхідно зробити понад десять таких екземплярів.
“Для виготовлення такої маски необхідно буквально декілька “інгредієнтів”: клей ПВА, папір і власне форму майбутнього виробу. Якщо все зробити правильно, то має вийти “смачно”.
Для цього потрібно на спеціально підготовлену форму накладати шарами папір, перемащуючи клеєм. Дочекавшись, як все підсохне, обережно зняти, аби не пошкодити. А зараз увага! Секретний інгредієнт — марля. Я її підкладаю на самому початку, перед першим шаром, аби опісля наприкінці можна було без деформації зняти виріб з форми”.
Переважно всі роботи майстри з виготовлення бутафорії — Оксана та Юрій — роблять разом. Та коли до рук треба взяти пилу, паяльник, болгарку, то до справи вже береться Юрій Сагайдак. Чоловік віртуозно володіє інструментами, тому такий декор не лишається без уваги глядачів.
Таємниці театру Заньковецької: скарби підземелля
Художниця-кухарка, або 45 страв для Гамлета
Майстриня Оксана пригадала, як для однієї з вистав вона разом з Юрієм Сагайдаком стала кухарями.
“У 2012 році відбулась прем’єра вистави “Гамлет у гострому соусі” за мотивами комедії Альдо Ніколаї (режисер-постановник — Вадим Сікорський, художник-постановник — Наталя Тарасенко). В анонсі до вистави зазначалось, що буде “багато доброго гумору та щирих почуттів, безліч смачних наїдків та не менш пікантних подробиць з життя всім відомих героїв.
Тож, наше завдання було виготовити “безліч смачних наїдків”. Багато чи мало — але 45 страв на нашій “кухні” ми зготували. У нагоді став не лише папір, а й шматки тканини, поролон і все що опинялось під рукою”.
Тому і не дивно, що гості цієї дільниця з пересторогою гостяться обідом.
Таємниці театру Заньковецької: звідки на даху ферми?
Спритність рук і жодного шахрайства
Майстри-бутафори нагадали нам фокусників, які творять магію завдяки фантазії, “спритності рук і жодного шахрайства”. Винахідництву бутафорів нема меж, чого лиш вартує квітка з вистави за мотивами комедії Михайла Старицького “За двома зайцями” (2018 рік, режисер-постановник — Орест Огородник, художник-постановник — Мирон Кипріян).
«Брешіть і добрешетесь», – Орест Огородник про прем’єру вистави
Екслюзивні фото з репетиції вистави «За двома зайцями» у театрі Заньковецької
“Перед нами поставили завдання — зробити квітку, яка у конкретний момент могла би зав’янути. Тож, ми з Юрієм трохи пометикували і вигадали механізм, для якого використали в основі пружину та кнопку”,— розповіла Оксана Романко.
Залаштунки театру Заньковецької: репетиція вистави «За двома зайцями». Фото, відео
Глядачі дійсно подумали, що у труні жива людина
Художниця Оксана пригадала ще цікавий випадок, який пов’язаний з виставою “Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами” (2010 рік, режисер-постановник — Вадим Сікорський, художник-постановник — Наталя Тарасенко).
“За сценарієм є труна, в якій мала лежати героїня твору. Але це до того ж були висотні роботи, тож ніхто з акторів не хотів завмерти у дубовій дошці. Тож, ми-бутафори знайшли рішення цієї проблеми. Зробивши такий механізм, який дозволяв манекену в труні з положення лежачи, припіднявшись, сісти. Нам вдалось зреалізувати цей задум, бо глядачі дійсно подумали, що у труні жива людина”, — згадала з усмішкою Оксана Романко.
Світлої пам’яті
З особливою теплотою колектив розповідав про свого наставника, натхненника головного художника театру, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреата премії імені В. Клеха (США) — Мирона Кипріяна. На час запису репортажу Мирон Володимирович ще був живий, та час безжалісний.
Разом з трагічною звісткою про смерть талановитого українського художник померла і ціла епоха.
Мирон Володимирович віддав все своє життя театру. До Заньківчанської родини долучився ще далекого 1957 р., як художник-постановник Театру ім. М. Заньковецької, а з 1963 р. – обіймав посаду головного художника театру.
Богдана Покровецький розповів Гал-інфо, що за весь період праці в театрі Мирон Кипріян оформив понад 350 вистав, серед яких понад 200 – на сцені театру ім. М. Заньковецької.
Помер головний художник театру ім. Марії Заньковецької Мирон Кипріян
Варто зауважити, що усі цехи між собою тісно взаємодіють. А їх чимало: це і костюмерна дільниця (Катерина Періг), і реквізиторна дільниця (Ніна Федорченко), і пошивна дільниця (Марія Михнович), і гримерно-пастижерна дільниця (Зофія Франчук), і художньо-освітлювальний і радіоозвучувальний цех (Андрій Хахула), і художньо-виробнича дільниця (Володимир Гиба), і художньо-декоративна дільниця (Богдан Покровецький), і машинно-монтувальний цех (Ігор Саган).
